Син із невісткою мені тепер навіть не дзвонять, бо я відмовилася внучку дати притулок. Але мені вистачило першого курсу – Іра мені все нерви вимотала. Вона робить все по-своєму, не слухається. Її скоро взагалі попруть із інституту. Мені набридло хвилюватися, дзвонити, контролювати, де вона і з ким.
Я спочатку не хотіла жити з онукою. Але погодилася дати притулок їй на перший курс. Батьки її навіть не питали, чи хоче вона вчитися чи ні — запхали кудись. І це “кудись” – моє місто.
Вони живуть за сто кілометрів від мене. Але в їхньому місті немає нормального вишу. З онукою у мене стосунки натягнуті, тому я їм одразу запропонувала відправити її до місцевого училища і не надіятись на чудо якесь. Мене ніхто не слухав.
Внучка не має авторитетів. Ми з нею не були разом більше години вже давно, тому що вона у підлітковому віці стала зовсім некерованою. Навіщо мені така відповідальність? Син лише знизував плечима, коли я його просила зайнятися вихованням доньки, а невістка казала, що то вік такий і все мине. Лиш підтакувала і захищала.
Бачилися ми з онукою тільки у свята. Вона й батьків не слухала — дорослою себе вважала. Незважаючи на те, що невістка працює психологом, зі своєю дитиною вона не може впоратися.
Невістка одразу сказала, що грошей на орендоване житло у них немає, тому онука житиме зі мною. Я пояснила, що допомогти не проти, але висловилася, що Іра мене не слухається. Але дружина сина мене переконала. Мовляв, вона за останній рік порозумнішала, подорослішала, все буде добре.
Спочатку все й було добре. Внучка відразу після пар бігла додому, допомагала мені прибирати, а потім усе пішло похилою. Почала гуляти ночами, інколи ледь у двері потрапляла.
Я намагалася з нею якось досягти компромісу, але вона вибачалася та просила не розповідати нічого батькам. Я мовчала і вигороджувала її, а потім дізналася, що онука завалила сесію. Ми всі канікули просиділи за книжками – вона все перездала.
Я думала, Ірина зробить висновки. На жаль. Другий семестр теж саме. Знову бродила, вешталася, пропускала заняття. За період її перебування у мене вдома я посивіла. Коли вона поїхала на літні канікули додому, я просто видихнула.
Розповідати про всі деталі я не хотіла, лише ввела у курс справи. Мені не повірили діти, що їхня донька здатна на таке. Я не стала доводити свою правоту, лише пояснила, що більше приймати Іру у себе не збираюся. Як вони почали обурюватися! Але я твердо стояла на своєму.
У вересні мені ніхто не дзвонив. Та й взагалі, весь цей час про мене ніхто не згадував. Я сама їм намагалася додзвонитися – ніхто не піднімав слухавку. Жаль, звичайно, що я залишилася одна, але про своє рішення не шкодую зовсім. Хіба я не права.
Головна картинка – pexels.
