fbpx
Історії з життя
Я приготувала розкішний стіл, кличемо сватів. Молодь вирішили не кликати – розмова серйозна, а можливо придумаємо якісь сюрпризи для них, навіщо молодим заздалегідь знати про них? Словом, свати прийшли, сіли за стіл, спершу була приємна атмосфера, випили і закусили. І ось, почалася основна частина нашого зібрання

Я вже добу в голові прокручую кожне сказане слово! Зустрічалися з майбутніми сватами – мамою і батьком нареченого, більш скнарних і байдужих людей ми з чоловіком не зустрічали. А в загальному все по порядку.

У нас донька, єдина, студентка, подала заяву на розпис зі своїм нареченим – хорошим хлопцем, який сам рік тому здобув вищу освіту. Зустрічаються вони вже півроку. Обоє гарні, кохають одне одного, мріють про дітей, навіть жити є де: в квартирі бабусі нареченого, яка дісталося йому у спадок, навіть ремонт там зроблений, тільки меблі треба поміняти. Здавалося б – все в житті «упаковано», ніяких особливих труднощів немає, і буде нормально, якщо для молодих, нам – батькам, зробити гарне весілля.

Коли ми з чоловіком дізналися, що діти подали заяву, то відразу сіли підбивати приблизний кошторис: все – від каблучок до банкету в ресторані + другий день. Ще ніякий ресторан не замовляли, до весілля 1,5 місяці, встигнемо, тому середню вартість в розрахунку людей на 50-60 ми взяли з інтернету. Причому, щоб це був не бідненький стіл, а з усіма наворотами – що скупитися, таке свято?! Приблизно вийшло 200 000 гривень на пристойне весілля. Не думайте, це не за столичними мірками, хоча ми живемо теж не в селі, а в обласному місті.

Гаразд, залишилося тільки узгодити зі сватами, яких ми бачили тільки по скайпу, коли діти між собою розмовляли і нас по-швидкому представили. Я приготувала розкішний стіл, кличемо сватів. Молодь вирішили не кликати – розмова серйозна, а можливо придумаємо якісь сюрпризи для них, навіщо молодим заздалегідь знати про них? Словом, свати прийшли, сіли за стіл, спершу була приємна атмосфера, випили і закусили.

І ось, почалася основна частина нашого зібрання. Ми з чоловіком дістали кошторис, всіляко її розхвалюємо, а свати сидять і здивовано дивляться на нього – як на таргана в супі. З’ясувалося, що нареченому купувати костюм не потрібно: у нього він практично новий після випускного в універі. Що дуже дорогу сукню нареченій теж ні до чого – це показуха на один день, а потім його ціна буде в 2 рази дешевше, якщо продавати. Що гостей якийсь перебір, з їх боку рідні і друзів від сили 15 чоловік, а голуби, арки і лімузини – це просто кіч, старомодна традиція. І взагалі – звідки візьметься така сума на весілля?

Пояснюємо, що це робиться просто: ми беремо кредит на 100 000 і вони теж. Ті аж в обличчі змінилися: «Ми? Кредит? Та ніколи!». Виявляється, у них в сім’ї залізне правило – ніколи не лізти в історії з банками. І взагалі, у них є наскладані 30 000, можна скинутися на цю суму, і справити пристойне весілля без кидання зайвого пилу в очі гостей. І, до речі, у них ще донька є, підліток, це у нас єдина дитина в сім’ї, а у них двоє. На неї, мовляв, теж витрати великі.

Ми з чоловіком сидимо і вухам своїм не віримо – це що за скнарість? Це що ще за залізне правило? Навіть правила іноді порушуються, якщо справа стосується дітей. Загалом, вони пішли, ми так ні про що і не домовилися, вони поставили умову – 30 000 і ні копійки більше і все тут. Я ніч не спала, ну, думаю, жмикрути, бог з вами, ми візьмемо 200 000, додамо їх 30 000 за мінусом костюма нареченого і все одно зробимо молодим пишне весілля. А їм нехай буде соромно протягом усього торжества, я ще й на весіллі якось натякну на їх “вклад” у весілля..

Але і це ще не все! Вранці прийшла наша донька (вона ночувала у нареченого), почала нас розпитувати – що там у нас не зрослося? Довелося розкривати всі карти і розповідати, яка вийшла розмова. Мене здивувало і те, що донька стала на сторону сватів – типу, навіщо вся ця помпезність? Зрозуміло – її вже накрутили! Так і буде тепер танцювати під дудку цих жмикрутів? Не впізнаю доню – до цього їй було все одно, яке ми придумаємо весілля і як вкладемося, а тепер вона ще й на стороні наших майже ворогів?

Вона, наївна, не розуміє, наскільки важливий цей день з усією своєю пишністю і красою! Це ж на все життя! Ми досі з чоловіком розглядаємо наші весільні фотки 96 року, на нас батьки нічого не пошкодували навіть в ті лихі роки. Так чому ж всі зараз проти нашої з чоловіком задумки? Вже нічого не хочеться, ні весілля цього ні гостей, ні банкету, ні лімузинів. Я просто розгублена! Може просто стіл накрити на весілля в бабусиній квартирі?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook