Як ми з Романом жили, то я щось не бачила такої купи людей, які б приходили і хоч спитали, як я, а тут мало в душу не лізуть, щоб переконатися, чи там мені кішки не шкребуться. А вони таки шкребуться, бо як так змінитися за ці пару років?
За Романа я виходила заміж у двадцять років, у нього батько був роки в Америці, а мати домогосподарка. Яка пилинки здувала зі своїх дітей. Як за такого гарного та багатого хлопця та заміж не вийти? Мало того, що я заміж вийшла, то й одразу дитинка у нас з’явилася.
І на цьому наші з ним уявлення про стосунки й скінчилися. Що робити далі? Де жити, за які гроші одягати дитину, себе, хто зароблятиме на їжу.
І ось тут почалося просто прекрасне, бо Роман взагалі не хотів працювати. він гуляв з друзями, бо йому було нудно зі мною, а він пацан тому не буде біля жіночої спідниці сидіти.
Квартиру нам оплачував свекор, вірніше, свекруха з тих грошей, що передавав батько. Але ж все одно для родини треба ще грошей. Роман вважав, що нащо працювати, коли батько й так передає.
Коли я йому говорила за роботу, то він починав за те, що я така не була, що колись мені вистачало одного салату аби поїсти. а тепер я вимагаю м’яса і риби, фруктів.
– Я маю дитину годувати, – дивувалася я.
– То й що? Я теж не наїдаюся тим, що приношу з магазину…
Може я з появою дитини й одразу подорослішала чи прозріла, але вирішила, що маю сама вийти на роботу, бо інакше просто ніяк. Віддала дитину в ясла, а сама пішла працювати в магазин.
Було важко морально, адже я приходила додому, де вилежувався чоловік, якому тато передав гроші, он він замовив піцу і нагетси, банки валяються по хаті і ще й мені каже:
– А що я мав їсти, якщо ти мені не подала на стіл?ї
Так, для нього, двадцяти п’ятирічного чоловіка вважалося, що розігріти собі їсти, це щось надскладне.
І ось ми й далі живемо, як я бачу, що Роман до моєї коробки з грошима пхає руки.
– А що таке? мені треба було грошей, то я й взяв. Я ж тобі даю гроші, коли тато пересилає.
Мені стало так прикро, що я пішла геть, зібрала речі і пішла до мами з дитиною. Чоловік мені не телефонував і не питав де я, тому було зрозуміло, що йому все одно. Далі він переїхав знову до мами і жив у неї, а вона йому догоджала, як малій дитині.
– Нічого, доню, головне, що дитина здорова, а там якось буде.
Вже я малу в перший клас веду, Роман прийшов з матір’ю і дивлюся я, що якісь у ньому зміни. І виглядає по-іншому, і говорить.
Ті чотири роки, що ми не разом. То він на початках ще пробував помиритися, а потім перестав. Інколи приходив до доньки, але частіше його мати навідувалася, про сина нічого не розказувала, а я й не питала, я мала на нього в серці образу, яка не відпускала. Я думала, що заради нас він міг бодай щось зробити, але він вирішив просто відпочивати все життя.
А тут стоїть такий статний, букет купив для доньки, отже є за що.
А далі вже добрі люди почали до мене прибігати та повідомляти, що розкрутився мій Роман так, що аж гай шумить. Гроші у нього власні, квартиру купив і машину за такий короткий час.
– Звичайно, що батько дав гроші на розкрутку, але ж дивися, який став. Кажуть, що навколо нього жінки так і в’ються.
А мені так стало… То зі мною палець об палець, а тепер он який бізнесмен. Звичайно, що я доньку не одягала, все казала свекрусі і вона або з дитиною йшла і купувала або давала мені гроші, але тепер виходить, що Роман гроші має, а одягає дитину мама чи як?
Після свята ми пішли в ігрову кімнату і свекруха почала за те, що як роки пролетіли, он яка онучка велика вже.
– Я думала, що ви будете щасливі в шлюбі. Ви були такі закохані, – каже вона, – та й ми з батьком для вас все робили, а ви он як вчинили.
– Чого ж ми, коли це Роман не хотів родину забезпечувати? А тепер чую, що бізнесмен, а онучку й далі ви одягаєте.
– Та ні, то Роман дає кошти, – каже свекруха, – мій чоловік вже не передає сюди гроші, каже, що годі і він буде жити для себе.
Я лиш хмикнула, бо якби раніше перестав це робити, то раніше б Роман за голову взявся. А він збоку сидить і мовчить, наче ми не про нас кажемо. Я й пішла з дитиною додому і всю дорогу думала про те, що ошукалася, бо виходила заміж за багача і жили ми бідно, а як покинула його, то він он як розбагатів.
Чому так в житті буває, як гадаєте? Просто не щастить?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
