Я дуже люблю свого чоловіка, але мене бентежить те, що ми за законами християнської етики не мали б взагалі одружуватися. Звичайно, що я всім розказую, яким дивовижним способом ми познайомилися і далі мовчу про те, що ж вияснилося далі.
Ми з Миколою познайомилися дуже дивним способом – він мені зателефонував, будучи певним, що я – його дружина.
– Галю, я з братового телефоную, ти чому слухавку не береш?, – почав він.
– Я не чула, що ти дзвониш, – кажу я, – але ж у тебе нема брата. Ти де?
– Як нема? Галю, що з тобою? Знову голова розболілася? Та вже б сходила та перевірилася. Я не про це, брат передає тут городини і закруток. Брати?
– Та бери, – я геть розгубилася, бо не розуміла про що мова. Але подумала, що приїде чоловік і про все розповість.
Але чоловіка не було, він вже давненько перестав приходити ночувати додому тому про які закрутки була мова – я й далі не розуміла.
Мені було й сумно і якось байдуже водночас, бо наче й шкода, що сімейне життя отак закінчується, але не могла першою зробити крок аби розірвати це коло.
Думала, дочекаюся, коли донька заміж вийде, а тоді вже й по всьому. Не хотіла аби на весіллі я була сама, «мама молодої», а тато прийшов з іншою.
Оля моя вже зустрічалася з хлопцем і вони вже жили разом. А я не заперечувала. поки молоді, то хай живуть, а через двадцять п’ять років будуть самі та й вже буде не до любові.
Але десь через місяць мені знов зателефонували і це був знову Микола:
– Галю, я перепрошую, що тоді вас потурбував, але такий дивовижний збіг, що ви Галя і голос у вас такий, як у моєї дружини.
– А вона не буде нічого говорити, що ви до чужої жінки телефонуєте?
– Та їй якось вже й не до мене, – каже Микола, – Ви не проти. Якщо я вам час від часу буду телефонувати. Згадувати, що колись до мене так ніжно говорили? Мене, до речі, Микола звуть.
– Дуже приємно.
І отак ми почали спілкуватися. Микола розповів, що жінка знайшла іншого, не дивилася ні на що, а як тільки отримала всі папери, то навіть на майно не стала претендувати, поїхала жити до нового чоловіка.
– А мені, знаєте. Сумно. Син в області вже має дівчину, додому не приїздить, до родини не їжджу, бо скільки можна набридати, та й зараз вже нема такої роботи в селі. А з кимось поговорити хочеться, вже думав кота завести, але як подумаю, що я можу допізна на роботі бути чи виїхати в рейс, а він як буде. Тому вже наговорився з телевізором і думаю, як добре, що є ти, Галю, що вислухає…
А мені так приємно, що я комусь потрібна, навіть тому далекому Миколі, добре бути важливою в чиємусь житті, тоді й сама для себе відчуваєш повагу.
Я наважилася поговорити з чоловіком як дорослі, а не ховати голову в пісок. Він зізнався, що давно в стосунках і не хоче нічого змінювати, але я наполягла, що треба, бо я хочу бути вільною жінкою.
– Ти собі когось знайшла, – він не вірив, що це так.
– Знайшла і хочу з цим чоловіком далі жити. тому мені потрібно все офіційно завершити.
Ми довго ділили майно, але я не відступила. Потім була хвилююча зустріч з Миколою. І ми так один одному підійшли, що вирішили жити разом.
Я питала в доньки чи вона планує виходити заміж перша чи це зроблю я і вона сказала, що хай вже ми одружимося, але ж треба познайомитися.
І тут все й розкрилося. Микола мені показував свого сина, але ж де я знала, що то наречений моєї Олі.
Ви б бачили ту мовчанку, яка запала за столом і я тоді сказала:
– Давайте ви перші одружитеся, бо не думаю, що це буде нормально для церковного шлюбу, а потім вже ми якось розпишемося чи як. Я не хочу нічого знати напевно, бо я хочу аби ми всі були щасливі.
Микола зі мною погодився. Діти одружилися, а далі ми тихо розписалися. Ми щасливі я думаю, що для Бога це має найбільше важити, хіба ні?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
