Знаєте те відчуття, коли ви раптово розчаровуєтеся в близькій для себе людині? Саме це і сталося зі мною. Ніколи не подумала б, що мене «зрадить» власний чоловік. Тобто це не стільки класична зрада, скільки розчарування.
Розповім все по порядку. Ми разом вже 7 років і я хотіла взяти іпотеку на квартиру, так як гроші є і чому б вже не стати власником власного житла. Однак його це не влаштувало. Він сказав, що це тільки зайві витрати. Я до подібного поставилася досить скептично, адже з таким підходом все може стати зайвою витратою. І що ж? Перестати витрачати гроші? Навряд чи це вихід, якщо його можна таким назвати.
Загалом рік моїх умовлянь не принесли ніяких результатів і в підсумку він запропонував свою «альтернативу». Чому я не сприйняла її? Тому що він запропонував переїхати моїм стареньким батькам у спецзаклад, а ми спокійно і без усіляких витрат зможемо жити у їхній двокімнатній квартирі.
Очевидно, що робити цього я не стала. Так він образився! Для нього мої батьки, яким трохи за сімдесят, уже віджили своє і повинні нам дати. Він доводив це так, ніби я дитина і не розумію очевидного.
Не знаю де були мої очі і голова усі ці роки? Як я могла не помічати, що то за людина поруч зі мною? Він же говорить це серйозно. Він упевнений у правильності своїх слів і готовий це доводити.
Тепер аж лячно від думки про розлучення. Спільного у нас хіба кіт і папуга за ці роки, але мені якось не по-собі. Якщо він таким способом житло вирішив мати, то що вже він мені під час розлучення втне?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
