Я сама випадково проговорилась мамі, що мала розмову із татом. Фраза була безневинною, але із нею не важко було зрозуміти, що я не тільки розмовляла із татом, але й спілкуюсь із ним постійно. Тепер мама на мене ображена, каже, що я зрадила її так само, як і тато наш. Мені маму шкода, але й тата я не покину тільки тому, що він маму залишив.
Я не розумію і досі, як шлюб моїх батьків протримався так довго і що їх тримало купи, бо люди вони геть різні. Мама моя жінка активна, аж через край. Емоції керували її життям і якщо на роботі то було спрямовано на керування великим колективом, то вдома ми з батьком п’ятого кута шукали, бо ж мама ходила по квартирі бурею із блискавицями.
Ну а тато мій був дуже виваженим і спокійним. Він викладав філософію і був геть не пристосованим до життя, однак неймовірно добрим і чутливим. Так вони і жили: тато потерпав від маминого характеру, а мама вічно очікувала від тата більшого, якихось вчинків феєричних, але не отримувала того і теж була незадоволеною.
Напевне, Марина Іллівна була поруч із татом усе життя, от тільки помітив він її лиш тоді, як йому було далеко за 50. Пам’ятаю, як тато з мамою відзначили сорок років шлюбу, як старанно всміхались на камеру і робили щасливі обличчя на публіку, хоча вже тоді обоє знали, що шлюбу тому кінець.
Мама уявити не могла, що тато здатен на зраду, їй у голові не вкладалось те, що він навіть речей не узявши пішов жити у гуртожиток до своєї Марини. Вона спершу чекала, що він повернеться і буде проститись знову у сім’ю, жила тими картинками, казала, що не прийме ніколи зрадника. Але, коли батько уже п’ятий рік жив зі своєю Маринкою і про маму не згадував – засумувала і якось раптом постаріла.
Про тата мама говорила багато і все негативно. Вона важко те все переживала і пророкувала батьку самотню старість, бо ж він сім’ю покинув і ми про нього не згадаємо вже.
Однак, я тата любила. Вже й сама мамою була, тож розуміла свого батька і спілкувалась із ним постійно, хай і таємно від мами. Саме ми із чоловіком доклали грошей і допомогли татові придбати власний будинок у передмісті. То була його давня мрія – жити на лоні природи і тримати голубів. Мама ж із тата сміялась і казала, що в нього нічого не вийде і голуби полинуть на небеса від його догляду зовсім не по своїй волі.
У тата все вийшло і голуби у нього прекрасні, як дім і сад і теплиця з рідкісними сортами квітів. Саме про те, що тато продав квітку зі своєї теплиці більше ніж за три тисячі я й бовкнула матері у розмові. Ненароком, просто до теми було, якраз про такі квіти у нас мова зайшла.
Мама дуже розсердилась на мене, адже зрозуміла, що ми із татом зв’язку не втратили. Вона виставила мене тоді за двері і сказала. що я її зрадила так само, як і він.
— Ти не розумієш, як мені прикро, як крається душа від його зради. Попри все, я його кохала, а він мене залишив на старість одну. А ти, замість того, аби підтримати мене,свою маму, з ним і досі спілкуєшся? Чим твій вчинок від його відрізняється? Ви однакові.
Ну от, тепер мама мене знати не хоче і не бажає спілкуватись, як би я не намагалась примиритись із нею. Вона викреслила мене зі свого життя. Навіть, мамина сестра мене висповідала за те, що я так вчинили із рідною матір’ю.
Однак, я й досі не втямлю, чому така реакція? Хіба я мала відмовитись від тата тільки тому, що він нарешті став щасливим? Я повинна була забути про рідну для мене душу, бо мама має на нього образу і в них не склалось?
От поясніть мені, хіба я не права?
Головна картинка ілюстративна.
