Я саме домовлялась про кафе у якому ми святкувати збирались, як у кімнату зайшов чоловік. “Віро мені з тобою потрібно поговорити, поклади слухавку зараз”. Щось таке у його голосі було, що я не змогла не послухати. Він говорив, а я поволі сповзала по стіні.
У нас у квітні з чоловіком повинно було бути срібне весілля. Ми тоді навіть встигли ресторан замовити, гостей запросити, я навіть плаття купила з візерунками та й у салон краси записалася.
Син хотів цього дня нас зі своєю дівчиною познайомити, бо вважав, що таке сімейне свято – це найкращий день для цього. Я з цікавістю чекала на те свято.
Але за кілька днів до того, як усе мало відбутись, чоловік повідомив, що воно від мене йде. Я вирішила, що він жартує. Ну правда, вчора костюм йому придбали, а сьогодні такі слова. Однак, все було дуже серйозно. Чоловік мені досить спокійно пояснив, що він протягом багатьох років закоханий в іншу жінку і зустрічається з нею.
Коли ж я запитала як так, то він заявив, що ще ніколи не мав таких сильних і щирих почуттів.
– Так виходить, що у нас з тобою кохання ніколи не було? – запитала вражено я.
І знаєте, він мені на це відповів, що це були перші почуття і вони не були такими глибокими та повними, як із тією жінкою. За його словами, ми ніколи не були одним цілим. Він просто потрапив у такі обставини, що йому треба було проявити себе як справжній чоловік, та й совість йому не дозволяла залишити дівчину при надії.
Нині ж він впевнений, що в нього життя тільки починаєте, що він зараз, у буквальному значенні цього слова, ширяє на крилах кохання. Що завдяки саме тій жінці в нього зараз ціла купа нових ідей і він наповнений творчою енергією. А от наша сім’я губить його творчий потенціал.
Я слухала його і в мене в голові його слова не вкладались. З його пояснень я зрозуміла, що всі ці двадцять п’ять років він не жив, а ніби обов’язок якийсь виконував. Що не міг піти, бо були діти яких він був змушений ростити, були обов’язки і він, як справжній мужчина не міг про все це так просто забути.
Він говорив, а я дивилась на свою красиву святкову сукню. Ми ж разом її обирали. Він казав, що я в ній нагадую йому ту дівчину в яку він колись до безтями закохався. Згадала якими очима на нас дивилась продавчиня. коли він на руках мене почав кружляти прямо там у магазині. А тепер оці слова…
Потім мій чоловік додав, що до розлучення я можу пожити у квартирі, але повинна підшуковувати вже зараз собі житло. адже тут вони житимуть з тією жінкою.
Не знаю, як далі жити. Увесь мій світ розлетівся на друзки. Враження, ніби по душі походили брудними чоботами.
Син і донька постійно поруч, а мені вити хочеться. Дивлюсь на них, на фото щасливої родини, що висять на стігнах і у вухах слова чоловіка про обов’язок.
Скажіть, я жила? А чи зможу жити далі? Це можливо? Не бачу майбутнього лиш суцільний в’язкий морок.
07,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
