fbpx

Я саме роззувалась, коли поруч постать невістки виросла. Стала, руки в боки і брову одну підняла. Я трішки здивувалась чого то вона вдома у робочий час. але виду не подала. Навіть вітатись не стала із тією панною, відсторонила і пішла перевіряти холодильник.

Я саме роззувалась, коли поруч постать невістки виросла. Стала, руки в боки і брову одну підняла. Я трішки здивувалась чого то вона вдома у робочий час. але виду не подала. Навіть вітатись не стала із тією панною, відсторонила і пішла перевіряти холодильник.

Син мій одружився вісім років тому. З Лзою у них стосунки ще зі школи ули, але під вінець іти не поспішали чомусь. Довго зустрічались, потім розійшлись, Ліза, навіть, заміж вийшла, а потім знову парою стали.

Мені особисто ще коли вона заміж вийшла було зрозуміло, що то за дівчина така. Знаєте, коли вони знову із сином зустрічатись почали, я його дуже відмовляла від тих стосунків. Якби і справді кохала, чи пішла б за іншого?

Ну, але син же не чує. Одружились, самі весілля собі відзначили. Я й іти не мала бажання, бо біла сукня на Лізі то було вищим лицемірством. Однак, годинку посиділа, привітала. Все ж, то мій син, як не крути.

П’ять років молодята жили у Дніпрі. там у Лізи була робота хороша, та й син улаштувався добре. Переїхали до столиці у минулому році. Тоді я просила сина не ризикувати життям. Та й мами моєї не стало, я одна залишилась:

— Ти й тут роботу знайдеш, – кажу йому, – А бабусина квартира тобі буде. Чого там орендувати житло, якщо тут буде власне? Повертайся.

Переїхав син із тією Лізою разом. Як було у тій квартирі оселились і почали робити ремонт. Я приходила часто, аби подивитись, як ідуть роботи, що підказати, або виправити. Все ж, там був мій син, як не крути, а я сумувала.

Ох, потрібно було бачити обличчя невістки моєї, якщо щось було не по її. Шпалери я придбала, найняла робітників, аби одразу ж в кухні і поклеїли, адже у них там нічого не було, окрім старого кахелю. Ліза Мало не плакала, коли те робилось. Прямо, ніби я не сину рідному затишок робити прийшла, а у неї із рук що забирала.

Та ж історія із люстрами і з меблями. Я з-під під’їзду вантажників розвернула, які мамину шафу винести намагались. Бачте, ліза замовила шафу купе і без моєї на те згоди, винесла мамину шафу, яку їй бабуся на весілля подарувала.

Ну а того дня я прийшла зараня, адже повинні були підійти робітники для встановлення душової кабіни у ванній кімнаті. Там ціла історія, бо Ліза вже встановила була ванну. Ну але, чого я мала її слухати. Син мав повернутись із відрядження за місяць, тож я хотіла, аби все вже було зроблене і точно ніякої ванни там не буде.

Я саме роззувалась, коли поруч виросла Лізина постать. Стоїть руки в боки взяла. Я й не зважала. Відсунула ту панну вбік і пішла перевірити холодильник, чи чистий, бо днів зо три туди не зазирала.

Дивлюсь, якісь торби в коридорі. Ну мало там що, пішла по своїм справам. Коли вже робітники прийшли і оту ванну лізину виносили, то я її і не бачила, втім, як і сумок, що заважали ходити.

А тепер уявіть моє здивування, коли син заявив, що вони не будуть жити у тій квартирі. Бачте, краще вони у Дніпрі орендуватимуть, та в підвал бігатимуть аніж житимуть поруч мене.

— А кому, – питаю, – я там ремонт робила? Нащо ж так витрачалась, стільки зусиль покладено було і грошей.

—Собі, мамо. – каже син, – І шафа тобі і шпалери і кабіна душова. Все тобі. А зараз, вибач. я зайнятий.

За останні два тижні ні разу не зателефонував мені, уявіть. Я б уже поїхала, поглянула б чи все із ним добре, але ж не знаю, навіть у якому він районі живе, а чи й досі у дніпрі.

Ну, от як так можна? Це точно його Ліза проти мене налаштувала, бо я так свою дитину не виховувала.

01,12,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page