Хочу поділитися своєю проблемою, хоча б просто поскаржитися, щоб хтось вислухав мене, може якусь пораду отримати. Мені 58 років, є двоє дітей: старша донька, їй 33 роки, живе в столиці з трьома моїми внуками, і син – йому 27 років, недавно одружився. Я їх дуже люблю, але все одно вважаю, що вони мною користуються. Але ж я вже не дівчинка, я старію, я втомлююся. А мене ні за що не мають.
Вийшла заміж я ще в 80-х. Батько моїх дітей – хороша людина, хоча це було до певного часу. Здавалося, що ми жили з ним душа в душу, як тут грім серед ясного неба: чоловік знайшов собі іншу. Півроку він мене обманював, причому сам мучився: живе зі мною і дітьми, а душею вже у розлучниці. Сильно я переживала це розлучення, особливо шкода було дітей. Синові тоді 5 років було, смикав батька за джинси і плакав: «Татусю, не йди, я буду гарно поводитись!». Чоловік сам переживав, але вибрав все ж іншу жінку. Зате залишив нам свою двокімнатну квартиру і гроші завжди платив. Ми іноді з ним спілкуємося у соцмережах про дітей, але він щасливий зі своєю другою сім’єю, я його не смикаю зайвий раз.
Мабуть я так переживала за дітей, що повністю приділяла весь час їм, та й капризи їх виконувала. Донька хоче на гуртки ходити: я у всьому потураю, вожу, оплачую, а вона міняє один гурток на інший. Красиві сукні їй потрібні – та будь ласка, а на випускний – кращу ніж у всіх, хоч і захмарно дорого. Синові потрібна техніка, шмотки, мопед – ну звичайно, синку, маєш! Крутилася на двох роботах, просила колишнього чоловіка, щоб в навпіл було, але все – дітям! Донька захотіла вчитися у Києві – кредит взяла, виплачувала. Жаль у тому, що вона покинула інститут і вискочила заміж, настарала трьох дітей, зате чоловік – киянин! Вчитися навіщо?
Але чоловік у неї виявився великим ледарем, особливо ніде працювати не хотів, жили на гроші батьків чоловіка, хоча і ті вже не раз казали – та скільки можна годувати вас, дармоїдів?! Навіщо стільки дітей? Третій онук з’явився, коли я тільки вийшла на пенсію, то дочка дуже просила: мамо, приїжджай, допоможи нам з дітьми, а ми обоє на роботу вийдемо. Я квартиру залишила на сина і бігом до Києва. Чесно кажучи – я шалено втомлювалася не стільки від онуків, скільки від доньки і зятя. Спочатку вони були вдячні мені за допомогу, а потім зробили з мене покоївку і гувернантку: не так годуєш, не так гуляєш з дітьми, не так сидиш, не так подаєш! Я вже почала смикатися від їх постійних зауважень, тому подумала – навіщо мені це треба? І поїхала додому.
А там син уже привів невістку! Я тільки перед від’їздом з Києва дізналася, що він офіційно одружився, хоч і жив з нею всі ці 2 роки. Сказав, що звичайне весілля справляти не хотіли, тому що у них свій на це погляд з нареченою: відзначили з друзями на турбазі з шашликами «без старих». Тому і не попереджав і «від справ мене не хотів відривати». Новину про те, що я їду додому сприйняв якось прикро, ще й по телефону з сестрою посварився. Я приїхала додому, і побачила, що тепер в моєму домі господарює невістка. Начебто ми з нею і не лаємося, але вона все робить по-своєму і зі мною не радиться. Приберу дома – прекрасно, а якщо переставлю щось не так, то відчуваю від невістки негативний настрій, і син потім все мені виказує.
Ось я і на роздоріжжі: ніби як житло є, але почуваюся в ньому прислугою. У доньки теж до мене таке ж ставлення, навіть гірше, до Києва точно більше не поїду. Подітися нікуди, сина вигнати страшно – шалено боюся самотності, але з невісткою мені складно. Дзвонила своїй сестрі в далеке місто, вона мені: «Вижени з дому молодих!». Їй просто сказати – у неї всі дружно живуть, чоловік поруч. А мені як? Дуже важко на душі і не бачу ніякого виходу. Погано мені живеться з рідними дітьми.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
