Я ще до того, як заміж вийти добре знала, що чоловік мій із багатодітної родини. Батьки у нього були людьми цікавими і зі згубними звичками, тому діти росли самі-по-собі. Однак Сашко з ними зв’язку не підтримував, був людиною доброю і трудолюбивою, тому я йшла заміж зі спокійною душею. Хто ж знав, що через п’ять років нас “наздожене” його сім’я.
Усі ці роки ми прожили за кордоном на заробітках у Чехії – заробляли на своє житло. Мого чоловіка дуже цінував господар, тому ми працювали не тільки в сезон, як більшість робітників, а залишались і на осінь-зиму. І далі б там жили, однак я відчула одного прекрасного дня, що при надії. Повернулась я додому, придбали квартиру у нашому містечку. Звісно, не в новобудові, як мріяли, але й не геть “ніяку”. Без боргів і допомоги, тому для нас вона – найкраща.
Чоловік мій нині у Чехії працює, а я виховую нашу прекрасну донечку. Їй усього пів року, тому я до чоловіка поки поїхати змоги не маю.
І ось тиждень тому до мене чоловік зателефонував. Я одразу зрозуміла, що щось трапилось, адже голос у нього був надто схвильованим і він толком пояснити не міг, що ж власне трапилось і чого від мене хоче.
Зрештою, трішки заспокоївшись він таки розповів, що його старша сестра узяла на виховання його менших братика і сестричку, нині дітям по три і п’ять років. Вони у неї прожили два роки, але нині вона за ними наглядати змоги не має. адже нещодавно спеціалісти знайшли у неї недугу і їй потрібно у стаціонар. Ситуація серйозні старша сестра якщо і одужає, то навряд зможе далі піклуватись про малих.
Я слухала мовчки, адже навіть не знала, що можу сказати в такому випадку. Коли ж чоловік закінчив, то трішки помовчавши додав:
— Я думаю, нам потрібно їх забрати до себе, хоча б на перший час. Навіть думати не хочу, що їх можуть забрати кудись. На тата із мамою надії ніякої. У старшого брата й так проживає моя сетра менша, а інші за кордоном усі, там теж без варіантів. Ти як? Згодна?
Чесно? я б одразу сказала ні, але щось не дало і слова мовити. Попросила у чоловіка час на роздуми і вже тиждень місця собі не знаходжу. Чоловік не повернеться поки, а я буду мати одразу трьох дітей? А які вони, у кожого ж свій характер, та й чужі ми одне одному.
Ніби й відмовити треба, а душенька не дає. Що ж робити мені?
Тіна К.
06,03,2023