Я ще на весіллі невістці в очі казала, що жити вони із сином моїм не будуть. Дівчина вона і гарна і мила, але парою із моїм сином вони явно не були, то видно було одразу. Ображалась на мене, плакала демонстративно, але ж вийшло на моє згодом. Син знайшов таки свою любов, вдруге оженився, живуть уже рік. А нещодавно сам не свій прийшов. Дізнався він дещо, про дружину свою колишню.
Коли люди різні. то видно одразу. От так і син із цією Аміною. Ніби як і вона гарна і він її кохав, але я одразу казала, що нічого із того путнього не вийде.
П’ятнадцять років вони прожили у парі, хоча, яке там “прожили”. усі ці роки жили вони нарізно, хоч і ввжалась сім’єю. Знаєте, я не раз казала невістці, що вона дограється і що на заробітки із сином моїм вони повинні їхати вдвох. Однак, Аміна то дітей бачить. то господарство глядить, то на роботу ходить.
Бачте, вона вирішила три корови завести, посадити купу ягід. Мовляв, так вона зможе на життя заробити і дітей прогодувати. Більше того, вона ще й вчитись пішла, бо ж не закінчила інституту через заміжжя.
Ну а рік тому сталось те, про що я попереджала – мій син таки привіз із заробітків іншу. Побачивши Валентину, я одразу зрозуміла, що саме вона і є долею сина мого. Симпатична така жінка, дуже розумна інтелігентна. До мене одразу “мамочко” і на ви. І вкриває мене і тричі запитає чи не хочу бува чого і кожне слово ловить. Видно. що людина дуже вихована.
Звісно, Аміна не була рада тій новині. Коли син пішов із дружиною майбутньою речі від неї свої забирати. там була не надто приємна сцена. Ото лиш за п’ятнадцять років і узяв мій син, що сумку із одягом зимовим. А все, все до останнього цвяха у Аміни залишилось.
Зараз син із Валентиною проживає. Орендують квартиру у столиці, поки що на новому місці сину не дуже із роботою щастить, то я їм підсобляю чим можу. Добре, що ще в силі і працювати і заробляти.
А це. приїхав мій син сам не в собі. Аж сполотнів, я думала що зле йому, але ж ні: новини він про Аміну дізнався.
Так от, моя невістка колишня нині у Черкасах із дітьми проживає. Працює у якійсь компанії на гарній посаді, ну але не те головне – вона ж собі двокімнатну квартиру придбала у місті. Виходило, що син мій п’ятнадцять років їздив по світу, а квартиру має Аміна?
Я тут же її набрала, вирішила поговорити “по душам”, а вона спокійно так відповідає:
— А що, мамо, вже побачили чого ваш син єдиний вартий? Багато він за рік останній заробив? А ви думаєте я даремно три корови тримала, биків і свиней. Дня білого за роботою не бачила, а ночей за навчанням? Він їздив на заробітки, а чи хоч копійку коли привіз. Борги – так, а от грошей я не бачила. Низький уклін тій Валентині, що ярмо моє забрала. бо ж я і його шкодувала і дітей. Все сама тягнула і чекала, коли ж він за розум візьметься. А квартира о моєю працею придбана і нічого сюди більше дзвонити.
Знаєте, я такий жаль на душі маю, такий жаль, так мені за сина свого прикро. Так, там і онуки мої живуть, але то вже відрізана скибка, як кажуть. А син він ось і в нього ні житла свого ні копійки за душею.
От як мені справедливість відновити? Як повернути те, що йому належати повинно?
Як вважаєте, у мене є шанс?
Головна картинка ілюстративна.
