– Вона хоче мого чоловіка забрати і через сина до нього підкрадається! Чого витріщилася, – сказала вона мені, – Мені Павло все розповів!
Під таким потоком слів і суворим поглядом директора я вся пополотніла, але, коли пригадала всі прізвища свого класу, то розреготалася. Так і є, ось син якого Павла у мене вчиться.
У мене досвід роботи двадцять років і цього року я взяла п’ятий клас, який мала вести до одинадцятого. В кожному класі є різні дітки, але ось цей Олег за бешкетами перевершив всіх. Невисокий, худий, він намагався вивищитися перед усім класом і якраз не розумом.
Я кілька разів запрошувала батьків на розмову, але приходила лише бабуся Олега, казала, що батьки дуже зайняті і не можуть прийти. Я мала гадку, що батьки просто живуть за кордоном і бабуся сама виховує онука, тому й не справляється.
– Пані Уляно, – сказала я їй, – ви бачите, що вже не має те впливу на онука. Йому потрібна мама і тато, потрібен приклад поведінки перед очима в усіх життєвих ситуаціях. Ви поговоріть з ними і переконайте, що треба приймати участь в вихованні і навчанні сина.
Вона мене послухала, але й далі вчителі з інших предметів мені жалілися на Олега. Я намагалася говорити з хлопцем, але до нього неможливо було достукатися. І ось нарешті, коли він практично завалив всю чверть, а далі й другу і постало питання про те, що його треба залишити на наступний рік, ось тут і з’явився батько на порозі класу.
– Я працюю, мов віл, то я ще маю його вчити? Його оцінки, то ваше лице, такі ви педагоги! Не можете дитину навчити і все на чужі плечі перекладаєте!
Я такого напору не сподівалася, зняла окуляри аби протерти від бризів слини від цього пана. Певно, тут він мене й впізнав і склав в своїй голові просто геніальне рішення, як вирулити з цієї ситуації, от і жінку для цього теж залучив.
Я не впізнала в цьому опецькуватому чоловіку того Павла, який в роки студентства до мене залицявся. Тай він тоді мені не подобався, був надто запальним. Вартувало комусь на парах йому заперечити, як у нього одразу лице червоніло і жили на шиї здувалися. Коли ж він це саме повторив в моїй присутності, коли купував мені квіти і йому не дали здачу, то я не знала куди себе діти і відтоді його уникала. Ось такого чоловіка, на думку цієї пані, я хотіла дуже вернути собі.
– Ніхто погано не поводиться, лише мій син? Але лише моєму чоловікові вона виписує і виписує аби з’явився на розмову! Я впевнена, що й інших вчителів вона теж підбила на це. Олежик чудовий хлопчик! Він розумний і добрий, але ця жінка ні перед чим не зупиниться! Ти думаєш, що Павло тепер великий бізнесмен і вирішила його собі забрати? А дзуськи тобі!
– Ігорю Івановичу, – звернулася я до директора, – я не буду слухати ці нісенітниці. Просто два питання цій зацікавленій мамі: в якому класі вчиться ваша дитина і як мене звати.
Та очима закліпала, а я вийшла геть. Хай я не бізнесменка, але мені дорогий мій час і я не буду слухати це все, з мене досить і того, що я чую на уроках.
Коли чоловік побачив, що я засмучена і чому, то засміявся.
– Бізнесмен великий? Він у нашому торговому центрі винаймає невелику будку і там продає товари з Європи. Я до нього загляну і все йому поясню, не хвилюйся. І сином він теж займеться, як люблячий батько.
В результаті Олега перевели в інший клас, тепер це не мій клопіт, хоча уроки в нього я проводжу, але він сидить тихо і навіть вчить уроки. Ні Павла, ні його жінку я більше не бачила.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
