fbpx

Я сподівалася, що ми з моєю Ірою і цього разу весело проведемо час. Але мама чомусь розсердилася! Не знаю, чому! Просто тато теж був у тітки в гостях, сидів за столом і пив чай. Він чомусь був без сорочки, тато і вдома завжди також ходить

Кажуть, що людина пам’ятає своє дитинство, десь з п’яти років. Але не в моєму випадку!

Мені чотири роки, мене звати Марічка, а коли я бешкетую, то мама називає мене строго Марією. Таке звучання мого імені мені зовсім не подобається, тому я дуже слухняна дівчинка.

Сьогодні ми з мамою ходили в гості до моєї тітки. Тітка Іра мені дуже подобається, вона дозволяє гратися з косметикою, ми з нею разом фарбували нігті рожевим лаком не тільки на руках, але і на ногах.

Я сподівалася, що ми з моєю Ірою і цього разу весело проведемо час. Але мама чомусь розсердилася! Не знаю, чому! Просто тато теж був у тітки в гостях, сидів за столом і пив чай. Він чомусь був без сорочки, тато і вдома завжди також ходить. Дивні ці дорослі!

А вдома батьки мовчали і мені навіть перехотілося гратися. Було сумно. Я лягла спати раніше.

А вранці мама збирала мої і свої речі у велику картату сумку.

— Ми їдемо, — мама одягла на мене в’язану синю кофтину.

В автобусі я сиділа біля вікна, повз миготіли букові лісосмуги, якісь дерев’яні хатки, які здалеку схожі на іграшкові.

— Все, приїхали!

Мама ледве несла тяжку сумку з речами, а у мене був маленький вузлик, в який я склала свою улюблену іграшку — Оксанку, подаровану бабусею Ярославою.

За нами слідом йшла зграя собак, я притискалася до подолу маминої спідниці, а вона мене заспокоювала:

— Не бійся, вони тебе не чіпатимуть!

У будинку нас зустріла літня жінка. Було видно, що вона чимось дуже невдоволена. Але потім вони про щось домовилися, мама кудись пішла, а я залишилася гратися з дітками.

Хлопчика звали Володя, він невдоволено подивився на мене і вихопив вузлик з іграшкою.

— Віддай, — скрикнула я і відштовхнула цього нахабного хлопчину.

Той заплакав, на його голос прибігла бабця Ганна та пригрозила мені пальцем:

— Ти що робиш.. Зараз вижену тебе на вулицю!

А сама почала заспокоювати Володьку:

— Не плач моє сонечко, бабуся захистить тебе, я нікому не дам тебе в ображати.

Молодша сестричка Володі була ще зовсім крихітна, я немала з ким гратися і просто сиділа і нудилася.

Сиділа спочатку в куточку, кутала свою іграшку, яка ніяк не хотіла лягати спати і чекала маму.

Бабуся Ганна годувала своїх онуків млинцями, а у мене котилася слинка, але просити їсти я не наважилася.

Вже було зовсім пізно. За дітьми прийшов якийсь дядечко. Здивовано подивився на мене:

— Мамо, а чия це дівчинка? Викапана Люда в дитинстві! Її, чи що?

— Так! Я завжди страждаю через свою доброту… То племінницю виховувала, вчила. А тепер он ще підкинули…

Нарешті прийшла мама… Дядько кинувся її обіймати:

— Привіт сестричко, як ти змінилася! Тебе не впізнати!

— А ти, Степанку, все такий же. — стримано промовила мама.

Баба Ганна вийшла з кухні, витираючи мокрі руки об фартух і сказала:

— Ти погано виховала свою доньку, вона у тебе якась недобра, на мого внука накинулася.

Мама подивилася на круглощокого хлопчика, який був вищим за мене на цілу голову і нічого не сказала у відповідь.

— Збирайся, ми йдемо додому, — кивнула вона мені.

Я зраділа, зараз ми повернемося, тато підкине мене до самої стелі, а найголовніше я наїмся досхочу, бо щось сильно буркоче в середині.

Але… Будиночок в який ми прийшли, був зовсім маленьким. Проте посеред хати стояла величезна піч. У кутку дерев’яне ліжко.

— А, коли ми поїдемо додому? — мені чомусь не хотілося залишатися тут.

Мама обійняла мене і пригорнула до себе:

— Все у нас з тобою буде добре… Завтра разом підемо в місто. Я влаштуюся на роботу. І тобі тут справді сподобається. А зараз давай перекусимо булочками з молочком.

Як добре, що тут немає мого ліжечка і я лягла спати поруч з мамою.

Фото Олександри К.

You cannot copy content of this page