Я справді виграла в життєву лотерею – чоловік багатий, гарна і живу нічим не турбуючись, бо знала дуже простий рецепт, який мама моя передала. Вірніше, я на її прикладі розуміла, як чинити не правильно.

Моя мама з тих жінок, які все тягнуть на собі і ще й про чоловіка не забувають. Вона працювала хоч і не на високооплачуваній роботі, але мала середню зарплату, далі нас з сестрою з садка забрати, в магазині щось купити і далі біля плити стояти, поки батько не переступить поріг хати. Потім вона всім подавала їжу, прибирала з-за столу, готувала на сніданок щось або просто чистила велику каструлю картоплі, купала нас і вкладала спати, далі як все перемила, то йшла крутити бігуді на голову і лягала спати, щоб зранку встати найпершою і знову робити все з початку.

Поки я була мала, то нічого не розуміла, але як виросла, то бачила, що мама у нас геть і не мама, а щось таке за прибиральницю і годувальницю. Їй можна було тикнути чи то зіпсуту форму чи щоденник зі словами:

– На, зроби.

І мама зашивала і клеїла листочки чи щось ліпила, бо ж треба. Навіть розмальовувала за нас в зошитах з сестрою, щоб у нас були гарні оцінки.

Але як вона не старалася, але батько від нас пішов до іншої жінки, а вона те й робила, що з однієї роботи та на іншу, а за нами сусідка гляділа, поки мама прийде втомлена з роботи, а далі за каструлі, за уроки, прання…

– Якби вас дві не було, то матері було б легше, – казала нам бабуся, яка таку мамину поведінку ніяк не заохочувала, – А тепер крутиться і толку з того?

І отак ми з сестрою виросли і випурхнули з маминої квартири. Я їй рідко телефонувала і ще рідше навідувалася, адже, що я там вдома не бачила. Мама почне випитувати що у мене та як, а я що буду брехати? Раз їй так і сказала, що в тисячу разів краще, ніж вона жила, бо за собою лиш пильную, дітей мати не хочу, а чоловік тільки те й робить, що просить у мене дитину.

– Знаю я їх, сьогодні просить, а завтра з дитиною покине. Нема чого, – казала я матері, – Вже Інна тобі двох онуків приводить, радій.

То був звичайний для мене день, я вибирала в каталозі нові сережки і слухала, як чоловік щось бубнить про дитину.

– Я тобі сказала, що треба подумати про альтернативні варіанти, – перебила я його.

– Я вже подумав, тому й кажу тобі, що у мене дитина є, я буду на її матері одружуватися, тому ми з тобою розходимося.

– Ти серйозно? Через це ти мене виставляєш за двері? Та май собі її збоку, я не заперечую.

– Мені не треба збоку матір моєї дитини.

– Ну тоді, я не проти бути збоку, – відказала я, бо бачила, що чоловік дуже серйозно налаштований.

– Ти мені не потрібна більше ні в якій ролі, люба.

Отак я опинилася в матері з усіма своїми речами, які тепер навіть не маю де й носити. Мені сорок, хоч я й виглядаю на десять років молодшою, але для мене вже моє багате і безбідне життя скінчилося.

Невже я буду копією своєї матері тільки просто самотньою, хоча вона теж самотня, якщо не рахувати кота.

Поки жінка гарна і незалежна, то її мають цінувати, то чому у мене так не вийшло? Я бачила ту жінку, з якою мій чоловік тепер живе, вона просто якась безформенна, але вже має тепленьке місце на все життя. І я певна, що чоловік буде з нею дуже турботливим, не те, що мій батько з моєю матір’ю.

Цікаво, який інгредієнт в моєму рецепті я прогавила – як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page