Ми з Ларисою подружилися, як тільки вона з чоловіком Сергієм і дванадцятирічною донькою Соломією оселилися в нашому будинку. Я працювала тоді в ОСББ, часто спілкувалася з нею, була в захваті від Ларисиної вроди й життєрадісності. Вона була повною протилежністю свого чоловіка – енергійна, активна, невгамовна, тоді як Сергія бачили більше флегматичним, мовчазним і похмурим. Але жили вони мирно й спокійно, незважаючи на різні вдачі. Та одного разу скандал таки розгорівся. Я здогадалася, яка була причина.
Лариса хотіла все і зразу: іпотеку чимскоріш виплатити і ремонт зробити, кухонну техніку придбати і меблі поміняти. Вона і працювала, і підробітку постійно шукала, ще й встигала ідеальний порядок в квартирі наводити й смачнючі страви приготувати. Я стала свідчицею, як вона подавала чоловікові вечерю і водночас говорила й говорила, що купити, на щось гроші в когось позичити. Бо треба, треба, вже і зараз треба, бо завтра буде пізно. Стомлений після роботи Сергій тільки мовчки слухав цей потік слів. У мене ледь не зірвалося з язика: «Та ж дай чоловіку спокійно поїсти».
Чи думки літають у повітрі, чи просто такий збіг, що з моєї голови вони перекочували в Сергієву, але наступного дня він перервав зливу Ларисиних слів, гримнувши кулаком по столі і зронивши з язика моє вчорашнє невимовлене речення: «Та ж дай чоловіку спокійно поїсти». Цього я не бачила, мені Лариса переказала події того вечора, коли сусіди почули, як тихий спокійний Сергій підвищує голос. Потім чоловік гучно зачинив двері і збіг сходами, важко гупаючи ногами.
Перед тим він виказав Ларисі все, що в нього на душі накипіло, уривки фраз навіть до тих, хто піднімався сходами, долетіли. Потім мешканці ділилися ними, складаючи пазли чоловікового монологу: що дружина ні про що інше, крім побутових питань, не говорить, відмовляється з сім’єю піти в кіно чи в парку погуляти, не бажає поцікавитися, як справи в нього та в доньки чи просто по душах порозмовляти, бо тільки знає двоє ключових слів – кредит і ремонт – і навколо них намотує тексти.
Сергій подався до своїх батьків, перебрався до них жити, не піднімав слухавку від дружини, говорив тільки з Соломійкою, обіцяв їй планшет. Лариса скаржилася, що чоловік її покинув, як же з однієї зарплати вона кредит сплачуватиме. Розлучатися вона не хотіла, брати подарунки від тата дочці не дозволяла, мовляв, він безвідповідальний, непрактичний, байдужий, якщо вчинив так із ними. І навіщо я порадила їй покликати із села маму, що жила вже сама, була в літах і не цілком здорова, дотепер каюсь. Адже потрібно було, щоб мама не просто переїхала, а насамперед продала свій будинок, щоб за виручені кошти погасити кредит.
Лариса довго вмовляла маму і, нарешті, їй це вдалося. Зажили втрьох, Марина Карпівна, Лариса та Соломійка, вже й ремонт закінчили, все необхідне придбали. Аж тут з’явився після кількох місяців відсутності Сергій. Він із таким апетитом їв, приготовлену тещею для доньки і внуки вечерю, що аж за вухами лящало, і залишилося стільки, як кіт наплакав. Зять не встиг іще подякувати тещі, як прийшла з роботи вкрай стомлена, голодна і чимось роздратована Лариса. От Сергій і попав під її гарячу руку.
– А ти що тут робиш?
– Отакої. А нічого, що це моя квартира.
– Вже не твоя! Ти ж мене без копійки покинув. І я не бажаю більше з тобою жити, бо тобі ніколи нічого не треба.
Правильно мама мені казала, що ти мені не до пари. Жаль, що я її не послухала. Та якби не я, то не було цієї квартири, бо ти нерішучий і ледачий, не бажаєш більше заробляти, а мені вже несила на двох роботах робити. Мама змушена була будинок продати, щоб іпотеку закрити. У мене ось квитанція про оплату, якщо задумаєш іти до суду, то знай, що програєш.
– І хто ж вас, тещенько люба, просив кредит погасити? Квартира ж на мені. Вдячний, що допомогли мені її придбати. І гадаєте: я вас тут припишу, якщо ви дочку так налаштували проти мене?
Марина Карпівна аж сплеснула руками.
– Доню, а чому ж ти не сказала, що квартира оформлена на Сергія, чому вмовила мене хату продати, забрала гроші? А де ж мені тепер жити? Але ж ти й немудра!
Яке продовження матиме ця історія, навіть уявити не можу. Сімейний кораблик дав тріщину і повільно йде на дно. Ні кохання не залишилося, ні поваги. І в кожного своя правда. Сергій прагнув сімейного затишку не стільки в комфортних умовах, скільки в теплих стосунках і спілкуванні. Лариса бажала розкішної обстановки, часу на щирі розмови та сімейне дозвілля їй завжди бракувало.
Як ви гадаєте, чим закінчиться ця невесела історія: примиренням, розлученням, бо суди тривають, хто залишиться жити в квартирі, де є все, крім родинного щастя?
