Коли доводилося ставити машину поруч із іншими, завжди просила пасажирів бути уважними. Щоб не зачепили машину, що стояла поруч.
Причому, багато хто дратувався, що, типу, не маленькі, розуміємо.
Я також не маленька. Але одного дня під’їхала до поліклініки, а там – яблуку ніде впасти. Так-сяк припаркувалася, обережно виходжу з салону. І тут телефон вислизає з рук і падає. Причому не найдешевший. Я намагаюся його зловити, сіпаюся і…
Рука, що притримує двері автомобіля, зісковзує з гладкої поверхні, а несподіваний порив вітру стукає ними по припаркованому поряд фольксвагену.
Телефон я не впіймала. Та я взагалі про нього забула, а стояла і просто дивилася на свіжу подряпину на боці автомобіля.
Сказати, що я засмутилася, отже, нічого не сказати.
Я – хороший екскурсовод із чудовим знанням двох іноземних мов, англійської та китайської, але так вийшло, що моє робоче місце сподобалося якійсь молодій особі, до якої був прихильний директор нашого музею. Се ля ві…
Вже майже півроку я перебивалася випадковими заробітками, відповідно грошей практично не було.
Телефон взяла у подруги, яка нещодавно занедужала, вона ж все одно сидить вдома, а я вирішила трохи підтаксувати. Без телефону — ніяк, мій же, вчора, благополучно вийшов з ладу.
Нахилилася, підняла телефон, спробувала ввімкнути, але марно. От чого вже не чекала від себе, сильної та впевненої, так це того, що розплачусь.
Я стояла, схлипувала і дивилася то на телефон, то на машину і розмірковувала: у якому банку брати кредит і як його віддавати?
А потім майнула думка: «тікати!» Хоч на ремонті чужої машини заощаджу, адже ніхто не бачив. Але…
В цю ж мить гаряча хвиля сорому, що захлеснула, привела мене до тями.
Адже я так не зроблю. Чисте сумління, дорожче.
Я полізла до сумочки за візиткою.
І знову хтось шепнув: «біжи, дурненька, біжи»…
Похлюпавши носом ще кілька хвилин, я засунула візитку під двірник фольксвагена, виїхала зі стоянки, йти в поліклініку перехотілося, і повернулася до своєї холодної від самотності квартири.
Щоправда, дорогою повернула в салон і купила новий телефон. Аж за 900 гривень.
Подрузі вирішила поки що нічого не говорити.
Вдома ввімкнула телевізор, випила заспокійливе і сіла чекати на дзвінок від господаря постраждалої машини.
Чекати довелося довго. За цей час я двічі поспала, двічі поплакала та випила ціле відро кави.
Дзвінок пролунав майже об 11 ночі.
— Чекаєш? — Запитав чоловічий голос
— Чекаю. — Відповіла я відразу зрозумівши, що це дзвонить мій суддя.
— Трясешся? – знову поцікавився голос
— Ага, — нервово засміялася я, не розуміючи, чому мене і справді затрясло. Або від страху, або від обволікаючого, оксамитового голосу, що лунав зі слухавки.
— Ну, трясись, — милостиво дозволив голос і, трохи помовчавши, додав — диктуй адресу. Зараз під’їду.
На якомусь автопілоті, забувши про пізню годину і про те, що я в квартирі одна, я продиктувала адресу і пішла переодягатися. Ну не в халаті ж людину зустрічати.
На мій подив, дзвінок у двері пролунав мало не відразу. Наспіх застебнувши светр, я кинулася до дверей і відразу отримала догану від… колишнього однокурсника Вови.
А потім він теж упізнав мене. Ми стояли, витріщалися один на одного і мовчали. Про що думав він, я дізналася трохи пізніше, бо згадала, що колись була в нього закохана і зрозуміла, чому мене так схвилював голос у слухавці.
Загалом, як у серіалі: на ранок Вова купив два дорогі телефони. Мені та подрузі. Подряпана машина, що належала Володиному братові, була благополучно відремонтована, а моя квартира більше не порожня і не холодна. Тим паче, що я переїхала жити до заміського будинку чоловіка – успішного бізнесмена із подвійним громадянством: України та Швейцарії.
Це його служба безпеки вичислила мою адресу і телефонував він уже практично з під’їзду.
Каже, як тільки звільнився, одразу захотів подивитися, що за жінка виявилася такою чесною…
Фото ілюстративне.
