fbpx

Я стояла у вельоні і білій сукні із телефоном у руках і ковтала сльози. Все, що могла говорити, так це повторювати: “Мамо, як ти можеш, мамо. Мамо, мамо”. Але вона вже говорила про своє

Я стояла у вельоні і білій сукні із телефоном у руках і ковтала сльози. Все, що могла говорити, так це повторювати: “Мамо, як ти можеш, мамо. Мамо, мамо”. Але вона вже говорила про своє.

Напевне, я не надто хороша людина, а може не навчена прощати, однак з рідною мамою спілкуватись я наміру не маю, хоч сестра і говорить, що так не можна.

П’ять років тому я виходила заміж за свого чоловіка. Ми жили у місті, а вся рідня наша в селі була, однак ми вирішили, що святкуватимемо у місті, а рідня приїде до нас. Всі були згодні і ніхто не вбачав у цьому чогось незвичайного.

Батьки мої повинні були приїхати напередодні свята, однак прибув один лиш тато. Він завірив мене, що мама приїде назавтра зранку. Якісь дуже важливі справи у неї були вдома, вона не могла приїхати із ним.

Але наступного ранку мами не було. Коли я її набрала вона навіть беж жалю у голосі повідомила, що її не буде:

Читайте також: Сьогодні була остання крапля. Остання! До мене сусідка мамина зателефонувала і давай мені розповідати, як тій важко одній, ще й вистачило їй сорому мене повчати, мовляв. мама мене сама виховувала у всьму собі відмовляла, а я от так із нею несправедливо. Я знаю, що тітка Іра не та жінка, якій то говорити треба і тепер нас усе село обговорює, але я не витримала і все їй розповіла як є

— Доцю, я з тобою морально. Зірка(корова наша) чи не сьогодні телитись буде. Не можу я її залишити саму, ти ж розумієш. А на чужі руки залишати? Та ну. Мене тато замінить.

Я стояла у велйоні і білій сукні, тримала телефон і хлипала. Просила маму приїхати, говорила наскільки це для мене важливо, але вона мені про стан корови торочила. Саме це їй важливо було у той момент, не весілля доньки, ні.

Та ж ситуація була і тоді, як на світ з’явився мій син. На виписці були наші куми, батьки, брати рідні і троюрідні мого чоловіка, але не мої мама і тато. Вони не змогли приїхати у той день, адже на полі саме у них збирали ячмінь. Справді, яка виписка, якщо тут таке діло важливе?

Свого онука першого вони побачили лиш тоді, як ому місяць виповнився. Мама, навіть не подумала приїхати до мене, аби допомогти із малюком. Свекруха мені її замінила. Ходила біля нас двох, гуляла із малим, давала мені в себе прийти рівно стільки часу, скільки було потрібно. Але ж і вона із села і також має господарку. Та для неї онук і моє здоров’я були значно важливішими.

І після всого всього мама дивується, чому я не бажаю із нею спілкуватись? Чого я їду на вихідні не до неї в хату, а минаю повз її дому і зупиняюсь у свекрухи. Ображається на те, що я до неї заходжу на хвильку привітатись і все?

Сестра вирішила зі мною поговорити. Почала здалеку, згадала і дитинство і те, як мама нас любила і ростила. Так, ніби то не був її обов’язок, а прямо заслуга якась і люб’язність з її боку.

— Ти ж розумієш у яке незручне становище її ставиш перед усім селом? Вони із татом люди шановані, а тут картина – рідна донька не бажає спілкуватись, демонстративно холодно ставиться. Хіба вона на таке заслужила. Чи в тебе три життя, або ще де мама є?

Звісно, їй говорити легше, вона ще не заміжня і діток не має. Вона не розуміє, як то прикро, коли у такий важливий день для себе ти чуєш, що корова, чи ячмінь важливіші.

Ну скажіть хіба мене так важко зрозуміти?

Головна картинка ілюстративна.

07,10,2023

You cannot copy content of this page