fbpx
Історії з життя
Я студентка з іншого міста. Звісно ж шукала собі житло подешевше, адже того року з гуртожитком не склалось якось. І ось, Телефонує мені радісна мама і повідомляє, що з нею зв’язалась її двоюрідна сестра і запропонувала винаймати в неї кімнату. До інституту було далекувато, але я навіть зраділа

Я студентка з іншого міста. Звісно ж шукала собі житло подешевше, адже того року з гуртожитком не склалось якось. І ось, Телефонує мені радісна мама і повідомляє, що з нею зв’язалась її двоюрідна сестра і запропонувала винаймати в неї кімнату. До інституту було далекувато, але я навіть зраділа. Вирішила долати цей шлях пішки, так і економніше і для здоров’я краще. Година шляху це власне не так і багато, особливо якщо щодня по двадцять гривень економиш.

 Начебто спочатку все йшло солодко та гладко, я спокійно жила собі в своїй кімнаті і нікому не заважала, як і мені не заважали, хіба що дитина тітки час від часу плакала, але його швидко заспокоювали.

Так пройшли перші кілька тижнів мого проживання в цій кімнаті, після чого господиня перший раз попросила мене допомогти по дому, потрібно було пропилососити підлоги, тому що вона не встигала цього зробити. Я без проблем погодилася і допомогла їй з прибиранням, після чого пішла назад в кімнату. Потім вона просила наглянути за дитиною, доки її не буде. Через кілька днів вона попросила сходити мене в магазин і купити трохи їжі, я сходила звісно, а господиня сказала, що з вартості оплати квартири відмінусує ці гроші. Ну якщо вже так, то це ж добре!

Однак, коли потрібно було платити за кімнату – тітка ніби забула про свій обов’язок. Я цьому значення не надала, тому що сума була невелика і вирішила про тих вісімдесят гривень забути. Весь наступний місяць вона просила мене то по дому допомогти, то з малою посидіти, то знову щось в магазині купити за свій рахунок і цього разу обіцяла взагалі безкоштовно мені кімнату цілий місяць здавати.

Але коли підійшов час оплати – тітонька прийшла за грошима. У відповідь на мої слова про те, що вона сама обіцяла з мене палату не брати – я почула слідуюче:

— Як тобі не соромно? Я тобі кімнату здаю, а ти мені допомагати зобов’язана, у мене ж дитина. Як я по-твоєму вижити сама з дитиною повинна, на що? Та й скільки там тих продуктів купувала? На три тисячі точно не набереться.

Я мовчки дістала чеки і папірець на якому усе було підраховано. Згідно з ним, тітонька повинна мені ще гривень п’ятсот не менше. Родичка розвернулась і вийшла з кімнати, а вже за три хвилини залетіла знову. Попросила звільнити кімнату до вечора, адже сюди заїде новий більш відповідальний постоялець.

От тобі і родичі.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page