Я вважаю, що люди змінюються, під різними впливами – коханих, обставин, грошей.., але змінюються. І я вважала, що я змінилася на краще для своєї родини, бо я дійсно не була така в юності і не прагнула понад усе в житті купити на акції олію чи гречку. Я мріяла, що все буде легко і я здійсню всі свої мрії і буду щодня щасливою. І я ніколи не мріяла бути для кожного зручною і розуміючою.
Отож, двадцять років я змінювалася в залежності від того якого віку були діти, який у нас був фінансовий стан і від того, який настрій у мого чоловіка. Останнім часом настрій у нього був один – відчепіться від мене всі, бо я дуже стомився. Ну, чекай, я теж працюю на роботі, працюю по дому і встигаю приділити увагу дітям, слідкую за всіма фінансовими нашими справами, щоб все було сплачено без боргів.
І ввесь час я намагаюся чоловіка якось підштовхнути до того, що пора почати заробляти гроші для родини, бо я вже все, більше не можу. Пояснювала я йому це різними способами – і лагідно, і з натиском, і з вереском. Ніякого ефекту.
І ось тут зробила те, чого мені моя свекруха простити не може.
– Вигнала його до мене! То до тепер був добрий, а вже як почав приходити його вік, то став вже не добрий і треба матері віддати? Так?
Проте, я на це маю зовсім інший погляд – я стомилася. Я стомилася все тягнути на собі і просто вирішила, що на себе і дорослих дітей я зароблю, але його вже не потягну. Поки ще я була молода, то всі ті казочки про те, що він от-от розбагатіє чи відкриє власну справу, то вони якось на мене діяли.
– Любо, я маю зосередитися на тому, щоб розбагатіти, а працюючи за три копійки, то де я знаходитиму для цього сили? Вся моя енергія піде на цю роботу, яка мало того, що не принесе нам грошей, то ще й користі мені від неї ніякої. Я швидко.
І отак я чекала поки чоловік опанує гітару, бо він створить свою групу і буде заробляти гроші. Знали б ви скільки коштують ті всі приспособи до гітари! Далі він вже пішов на мої вимоги, що пора родину годувати, бо вже була одна дитина і тоді він сказав, що буде ювеліром і буде творити такі прикраси, що у нього буде черга з охочих.
– Найкращу прикрасу я подарую тобі. Бо ти моє натхнення, – казав мені він.
Насправді він паяв у будці сережки, звужував обручки і точив ножі та ножиці кравецькі. Грошей від такої роботи було й справді, що кіт наплакав.
Але як він при цьому подавав наше майбутнє – я про все забувала і слухала-слухала і працювала-працювала.
Вже його друзі кинулися за кордон їздити та гроші заробляти, а він ніяк.
– Я мови не знаю і здоров’я своє тратити на них не збираюся!, – стабільно відповідав він з дивана, що вже мав форму його тіла.
При тому чоловік любив не просто смачну їжу, він любив аби то все було гарно подано і його запрошено до столу, тоді він з дивану вставав.
І ось я нарешті зрозуміла, що не маю причини за що його підтримувати – любов давно пройшла, терпіння моє і молодість також. Залишилася лише я і палке бажання більше це не продовжувати.
Одного дня я зібрала сумки і поїхала сама за кордон і маю чистий спокій! Ніхто мені голову не морочить і казочки не розказує, сама свої гроші витрачаю так, як хочу і нікому при цьому не догоджаю, бо вже з мене досить. Хіба ні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
