От захотіла дачу – зятя й доньку підключила, от і все. А Павлик тим часом сказав, що він не будівельник і на дачі буде садівником і тоді ми маємо його кликати.
Він до ночі читав літературу про саджанці, про живці, прищепи і всяке різне. Книжок накупив, та щось на полях писав, з садівниками радився… От видно, що людина запалилася ідеєю.
Поки ми дачу вибудували, то він вже все знав про дерева і кущі та почав все садити і наживлювати.
Прищепив на грушку гілку яблуні і казав, що будуть такі яблука, що ми всі пальчики оближемо…
Але там всохло, там треба було поливати, а там, навпаки, залив водою кущі. Нічого не прийнялося і це тільки Павлика роздратувало.
– Не думав, що на пенсії треба себе чимось займати, наче я комусь щось винен. Не буду це робити. Остогиділо.
– Все добре, Павлику, не нервуйся лишень, – казала я.
Я посадила трішки зелені, там помідори, там огірочки, трохи перчику, картоплі грядку.
Просила чоловіка посапати, але той мав іншу роботу – досліджував свій родовід, казав, що він з якогось панського роду і має піти в архіви та все вияснити. Ходив він так довго, але потім виявилося, що у нього алергія на пилюку.
– Я вже був дуже близько до розкриття своєї історії, – казав він мені, – Але, що поробиш, коли здоров’я не дає далі продовжувати таку важливу для нашої родини справу?
Поки я підгортала і обприскувала рослини, Павлик вирішив, що він обладнає полив, як в Ізраїлі.
– Це просто ми нічого не знаємо, але полив має бути крапельним, а не таким, як ми звикли, відрами лити. От я тут дещо приварю і розмічу і буде у нас не урожай, а урожаїще!
Він провозився з тими трубами все літо, щось було завелике, щось замале, там не підходив діаметр, там матеріал, там зварка зламалася.
– Треба купити готове, а у нас на це нема грошей, – сказав він мені.
– Звичайно, нема, Павлику, та я з лійкою обійду, скільки там того городу, – кажу йому.
Коли ми всі поїхали на дачу картоплю копати, то Павлик захопився рибалкою.
– Якраз сезон, я вам такої форелі наловлю, що ви просто пальчики оближете. Це делікатес. Які в ресторанах подають, а ми їстимемо, як картоплю!
Але щось не клювало, хоч він і спінінг купив дорогий, і мармишки і прикорм. Павлик їв картоплю і мариновані домашні огірочки та жалівся, що не може собі заняття знайти на пенсії.
– Уявляєш, щось робити хочеться, аж руки сверблять, але нічого не виходить! Що ж це таке зі мною і чого я такий безталанний? От добре тобі, ти не маєш ніяких душевних поривів, у тебе лиш одна думка, як купити поїсти і зварити поїсти. От і все твоє жіноче життя навколо цього крутиться. А у мене від мого досвіду, від мого інтелекту, від моєї душевної організації такий неспокій, – каже мені.
– Так, Павлику, ти правий, ти забагато думаєш, а я що, хіба про дачу.
Хороший у мене чоловік, Павлик, все життя таким був, все в планах та мріях, а я ж про що буду думати?
От капусту зберу та моркву викопаю, далі нашаткую, далі треба город приготувати до копання, перекопати і добрива дістати, бо навесні будуть дорогі, в онука день народження і треба подарунок купити, донька казала, щоб поводити його на плавання, Павлик любить рибку, треба купити.
А з якими думками засинаєте ви, бо я от як починаю перераховувати, то й на сотій десь і носом клюю.
А Павлик швидко засинає, в нього мозок натруджений.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
