Я своїй подрузі розповідаю, що чоловік пішов і чую, як вона на тому кінці вся напружилася, а далі старалася говорити, але вже неможливо було приховати ту радість, яка з неї так і лилася

Зі Світланою ми були найкращими подругами ще зі школи, саме найкращими. Це вона допомагала мені закопувати щоденник в землю аби мама не дізналася про двійку з контрольної, вона лізла на поліна аби зірвати мені найбільшу бурульку і за компанію зі мною її їла, щоб я не пішла на екзамен з історії, а в результаті не пішла вона…

Це вона відмовилася танцювати з Павликом, бо знала, що він мені дуже подобається, це вона знала всі мої секрети і завжди мене виправдовувала, навіть, якщо не права була я.

Нас роз’єднало лише заміжжя, бо вона не сприймала мого Сергія серйозно, а він інколи не хотів їздити до них на дачу, бо казав, що йому добре й на дивані, а комарі хай посидять на дієті.

Чомусь Світлана його не злюбила, а він її, хоч вголос вони один на одного нічого не говорили.

І ось так я й стала зі Світланою лише спілкуватися по телефону, хоч жили ми в десяти зупинках одна від одної…

Про те, що Сергій когось має я й не здогадувалася, адже завжди старалася бути і вправною господинею і дбайливою дружиною. А тут донька вийшла заміж і чоловік зібрав речі та пішов геть. На прощання всього наговорив, а я тоді не довго думаючи, взялася за генеральне прибирання і винесла з квартири всі його коробки, взуття і інструменти. Хай знає.

А тоді зателефонувала до найкращої подруги, щоб виговоритися. Щоб мені поспівчували, напоїли смачним чаєм з тортиком і запевнили, що все буде добре.

А вона радіє! Аж через трубку чути, як вона там скаче від радості.

– Софіє, дякувати Богу це все завершилося! Та я з першого дня знайомства не розуміла, як ти могла з ним жити! Люба моя, я нічого тобі не казала, бо не хотіла вмішуватися, але тепер я дуже за тебе рада! нарешті ти зустрінеш гідного чоловіка!

– В п’ятдесят два?

– Саме так, люба, бо в нашому віці ми вже все зробили, що треба – виростили дітей, виняньчили онуків і наскладали всілякого барахла на роки наперед. Тому тепер дише відпочивати душею і тілом!

– Щось я сумніваюся…

– Слухай, аби прийшло нове, то треба позбутися старого! Це ж елементарно!

Далі вона прибігла з велетенським шоколадним тортом і ми цілу ніч балакали та мріяли, але як тільки настав ранок, я вже не так сильно вірила, що у мене ще буде кохання, але не хотіла говорити про це подрузі, хай думає, що все у мене буде добре.

Далі був поділ майна, няньчила онучку, працювала, дні йшли, але я й не старалася з кимось знайомитися.

А потім на дитячому майданчику й зустріла Івана. Наші онуки не поділили іграшку і отак ми й познайомилися, бо Іванів онук зламав лопатку моїй Мартусі і пішов купувати таку саму, далі пішли в дитячу кімнату і поки діти стрибали і вже їх було не розлучити, ми за кавою розповідали один одному про своє життя.

Його дружина теж знайшла за кордоном когось, він працює і няньчить онука та рибалить. Далі виявилося, що у нього дача поруч зі Світланиною і ми вирішили на вихідні зустрітися.

Світлані Іван сподобався і вона весь вечір мене розхвалювала, аж було незручно.

– Ти вже трохи перебільшуєш, – не витримала я, коли Світлана заявила, що я люблю рибалку і історичні канали.

– Лише капельку, – навіть оком не моргнула та, – Знаєте. Я чомусь вірю, що ви просто ідеально підходите один одному!

І знаєте, що виявилося? Що я люблю рибалити! Я люблю сидіти в човні і дивитися, як прокидається сонце, слухати як пробуджується звірина, як дихає вода… Ніколи не думала, що пізні побачення такі умиротворюючі, я б так сказала. Справді, щоб прийшло щось нове, треба позбутися старого і вернути себе колишню. Чого й вам усім бажаю!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page