– Сину, гонор гонором, але ти розуму свого дослухайся. Я не маю нічого проти Насті, але ж ти сам розумієш, що справа в тобі? Я не хочу знову це все проходити і тебе витягувати.
А йому наче пороблено, вперся і все.
А як згадаю, що ми з чоловіком пережили, та й досі я не можу до онука наблизитися та на вихідні взяти, чи повести на атракціони. Бо невістка колишня бачте, не хоче дитину нам давати, бо син мій її більше не утримує.
З добра те все почалося, з добра. Юрко працював зранку до ночі і Аллі казав:
– Ти сиди вдома з дитиною, він ще маленький, мами дуже потребує. Я на вас зароблю.
І заробив на квартиру, на машину і на всі її захцянки: косметика, одяг, парфуми, взуття, сумки…
Завжди до нас приходила, мов з обкладинки, я вже йому казала:
– Юро, та ти трохи й себе бережи, ти дивися, як ти одягнений, а як вона, як ти виглядаєш, зроблений та з сивиною, а як вона. Та вже хай йде трохи на роботу. Дитині десять років!
– Мамо, Дмитрика треба в школу водити і зі школи забирати, ти ж бачиш, які зараз дороги, малий ще він…
Я сама працювала, як і мій чоловік, тому не лізла до них в родину, раз їм так підходить, то хай вже, може колись моєму синові очі й відкриються.
Але навіть в найбільшій моїй уяві я не думала, що Алла на таке піде.
Приїхав Юрко з роботи раніше, а її вдома нема. Він зателефонував на мобільний, а мобільний вдома.
Подумав, що пішла до сусідки і чекав-чекав, а далі й пішов туди, бо ж їсти чоловік хоче з дороги. А тут вона від сусіда виходить, хіхікає і не бачить, що Юрко дивиться.
– Ти все не так зрозумів, – почала вона, але той вже її не слухав.
Ой, і майно ділили, все зароблене Юрком, бо вона палець об палець не вдарила, але половини хотіла.
А я тоді й кажу:
– Тоді віддавай половину своїх лахів та взуття, викину на смітник, але тобі не лишу, раз ти так кажеш, що все спільне.
Швидко замовкла. Зате тепер сина, мого онука, до нас не пускає, бо бачте, татко лиш аліменти платить, а їй треба за чийсь рахунок жити.
І ось після такого пережитого, що мій син робить? Так, задумав женитися. Я знаю, що за ним будь-яка жінка буде, мов в Бога за пазухою, але ж треба й самому щось думати. Приводить він вже таку молоду жінку, на дванадцять років від нього молодша.
– Сину, та ти подивися на свій вік і на її, ти чим думаєш?
– Мамо, вона каже, що любить мене і я їй вірю.
Я слів просто не маю. В мене була й з Настею розмова, що син таке пережив, а вона очима кліпає, каже що любить.
– Я не така, як Алла, – каже. – я порядна жінка і хочу родину.
Та всі вони порядні до пори до часу, а потім щось в голові перекручується від сидіння вдома, від тієї нудьги, хоч я би сказала, що вони вже на голову просто вилазять і вже не знають як представитися.
Та й очевидно все з самого початку, що з цією Настею більше ризиків, ніж з будь-якою іншою жінкою, а Юрко наче нічого не розуміє.
– Та ти не гоноруйся, що жінку молоду матимеш, ти про майбутнє думай.
Не слухає. І з Аллою не слухав, хоч я йому радила придивитися до неї краще, вірив їй беззастережно і довго не міг прийти до себе, коли вони розійшлися. Десь роки два навіть на жінок не дивився, а тут вже й Настя і вже й весілля. Я думаю, що це все зашвидко. Як мені переконати сина, що порадите?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
