Після весілля ми з чоловіком стали жити в моїй квартирі, тому що у мене було своє житло, а у нього ні. І почалося. Мій чоловік почав скаржитися, що йому далеко їздити на роботу.
Кожен день він мені говорив, як мені щастить, що я працюю біля будинку – 20 хвилин пішки і вже вдома. А він, бачте, тягнеться 40 хвилин на транспорті, а потім ще йде півгодини.
Такі розмови я чула дуже часто. Чоловік не питав, як справи у мене, як я попрацювала – ні. Вечір починався з його розповіді, як хтось комусь заїхав в маршрутці, як холодно їздити, як його дістало так жити. Поступово, я перестала слухати це ниття. Ну вибачте, якщо тебе не влаштовує місце розташування твоєї роботи – змінюй не ний! Мужик ти чи як, врешті-решт? Хіба я не права?
Виявляється, не одній мені він скаржився. Незабаром до нас почала заходити в гості свекруха. До щоденного ниття чоловіка додалися голосіння його матері. Кожні вихідні я слухала, як її син бідося ледь живий додому повертається, поки я тут «прохолоджуюсь», працюючи біля дому.
Тут я дізнаюся, що при надії. Чоловік спочатку зрадів, я теж. А після появи малюка почались каруселі. Він вирішив, що саме час з’їхати від пелюшок до своєї мами.
Чоловік каже:
— Я так не можу. Адже я три години добираюся на роботу і з роботи. Потім ще вночі цей плач слухаю. Ну, втомлююся я, зрозумій ти мене! Я поживу перший місяць у мами, а там дивись, дитина більше спати почне, і я повернуся.
Сказати, що я була здивована – нічого не сказати. Місяць поступово перетворився в два, а там і в три. Зараз вже пройшло півроку, як з’явився син, а батько його з нами так і не живе. Справедливості заради варто сказати, що гроші він відправляє, продукти завозить. Але ось в іншому …
Я весь час з дитиною і нікуди не виходжу одна, навіть на 15 хвилин просто повітрям подихати. Допомогти мені нікому з малюком, і я не розумію, чому мій чоловік так чинить. Дивлюся на щасливі сім’ї своїх подруг і прям заздрість бере. Чим я гірше? Я просто хочу, щоб у нас була повноцінна сім’я. Але мабуть, даремно сподіваюся, що чоловік одумається і переїде назад.
А головне я просто не розумію його маму. Як вона могла прийняти сина назад додому при тому, що у нього манюня дитина? Я навіть бачити цю жінку більше не хочу.
Чи я не маю рації? Чи варто зрозуміти чоловіка? Тільки ось багато хто на роботу добираються довго і від цього до мамі не з’їжджають від дружини. Хіба не так?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
