Я довго не могла відійти від того всього і ще довше думала чи простити чоловіка за те, що не повірив мені.
Я з малого села і у нас роботи не густо, тому вирішили ми з подругою поїхати в місто та знімати квартиру, знайти роботу і як пощастить, то й долю. І ось долю я знайшла, як мені тоді здалося. Володя чекав мене після роботи, проводжав додому, запрошував в кіно, дарував квіти і подарунки, а потім вже запросив знайомити мене зі своєю мамою.
Я дуже переживала, що не сподобаюся їй, але вона мене радо зустріла, усміхалася, а. коли запропонувала пожити у них, то я мало не просльозилася.
– Аню, ти й так знімаєш квартиру, то можеш пожити у нас, правда, жити будеш в іншій кімнаті. Я не потерплю до весілля ніяких стосунків. От і перевірите свої почуття, побачите один одного в побуті і як у вас все буде серйозно, то й одружитеся.
Я була така рада, я на наступний день переїхала до цієї найдобрішої у світі свекрухи.
А далі почалося таке, що я вже й не знала, що я вже й собі не довіряла. Розумієте, почала я забувати, де кладу речі, поклала ключі на прихожу, а знайшла в пралці, поставила варити варення, а вогонь не скрутила, поставила на тісто і забула посолити або навпаки, пересолюю. Свекруха на той момент була лежача, щось їй там в попереку сталося, тому їй порекомендували не вставати. Проте, вона з ліжка командувала моїми діями:
– Я вже звідси, Аню, чую, що ти не так пилососиш! Не чіпай ту ганчірку, те відро для взуття мити, а те в хаті прибирати!
Одяг я прала не на тому режимі і він весь розтягувався, страви мої неможливо було їсти, вночі свекруха просила мене встати до неї та щось подати, на роботу я ходила з отакенними очима.
Подруга мене не впізнавала, а я не могла пояснити, що таке взагалі відбувається.
А потім сталося те, чого я взагалі не розумію. Свекруха попросила мене подати їй ліки, а тоді як заверещить, що я їй підсовую і покликала сина.
– Володю, ти дивися, що вона мені дає? Щоб я у вбиральні сиділа зі своєю спиною? Оце так вона мені віддячує, що я її до хати прийняла? А що буде далі?
Володя весь аж плямами зайшовся і сказав аби я йшла геть.
Я пішла і довго приходила до тями, подруга мене потроху до життя вертала, бо я була якась вже дуже розгублена. Тільки тиждень нормального сну і я одразу змінилася – наче зі сну прокинулася. А потім хоч і з острахом, але розчинила свої улюблені пиріжки на картопляному пюре і вони вдалися! І кожна наступна страва мені вдавалася і прала я як звично, і нічого не забувала на плиті!
Що було таке зі мною у «свекрухи» я не розуміла. Хотілося знайти Володю і поговорити, просто пояснити, бо я почувалася винною, адже жила у них і таке творила, що я не хотіла…
Але Володя знайшов мене сам. Став переді мню на коліна і просив пробачення.
– Аню, мама моя те все тобі робила. Я почув як вона хвалилася своїй подрузі, як тобі ті пакості робила. Мені так прикро, люба, що я повірив мамі, а не тобі. Пробач і дай мені ще один шанс.
Я закрила обличчя руками – як таке може бути? Як таке можна чинити? Я мала подумати. Але Володя не давав мені проходу і запевняв, що надалі буде вірити лише мені.
– Я подумала, Володю, і вирішила, що якщо ми будемо з тобою жити, то лише окремо від мами.
– Але у нас чотирикімнатна квартира, – розгубився він, – можна й не бачитися, за охоти.
– Ні, або ми окремо, або більше не приходи.
І отак Володя вибрав мене і ми тепер разом, але зі свекрухою у мене стосунки й далі напружені, бо такій людині я більше не довіряю, навіть, онуків їй не даю няньчити. бо мало що їй в голову прийде. А ви як гадаєте – варто такій людині довіряти?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
