Десять років свого життя я не прожила, а протягнула, як той віл, віз під назвою «сім’я». На ньому зручно вмостилися двійко дітей і чоловік, свекруха зі свекром поганяли мене окриками:
– Та він здоров’я не має, вези ти!
– Чоловік має розслабитися хоч на вихідні!
– Бідна дитина добре не їсть!
– Здоров’я втратив на заробітках!
Починалася ця казка, як і у всіх – закохалася і вирішила, що це на все життя, тому пора одразу завести дітей, щоб потім бути молодою мамою, коли видаватиму їх заміж.
Ми жили на орендованій квартирі, обоє з чоловіком працювали в Україні, але в декретній відпустці не платять, тому я почала наполягати аби чоловік бодай на кілька місяців поїхав на заробітки аби була якась матеріальна основа для нашої родини.
Він погодився, але чого це мені коштувало – щоденне ниття про те, які погані умови, погане харчування і мізерна зарплата на такі над зусилля.
Додому Тарас повернувся з круглою сумою і впевненістю в тому, що я хотіла його так загнобити.
– Тисячі чоловіків так працюють і нічого, – казала я йому, – Заробляють і не плачуться!
– То я плачуся? Тисячі жінок так само їдуть і нічого – їдь тепер ти!, – говорив він.
Двоє дітей, оренда квартири, комуналка і харчування – це точно не те, що може потягнути середня зарплата, але чоловік навідріз відмовився знову їхати за кордон.
Міняти роботу не було сенсу, бо це загальна тенденція по місту. А на ще одну він відмовлявся йти за гарячої підтримки свекрів:
– Ти не думала жити скромніше? Економити не вчилася? Ти маєш його за чоловіка чи за слугу?
Куди вже скромніше?
Я зрозуміла, що ситуація не зміниться, поки я її не зміню. Молодшому синові було чотири, коли я поїхала на декілька місяців перемінити куму.
За цей час я зробила більше, ніж чоловік за пів року на своїй роботі і я вирішила, що зможу «без сопливих», як каже моя мама.
Чоловік ходив на роботу, дітей гляділи бабусі по-черзі, а я впряглася і почала орати собою.
За кілька років я вже взяла дольову участь в новобудові, мої діти мали все, що хотіли, а чоловікові заманулося машини.
Як не дивно, але тут він знайшов і гроші і можливість, мовляв, я такий крутий. Дивіться – я маю машину.
Нічого, що я не зміг раніше допомогти нічим своїй родині. Але для себе улюбленого я купив гарну іграшку!
Нашій родині виповнилося десять років і ми її не святкували: він там, я тут… Тільки мама нагадала про річницю. А я й задумалася – для чого мені цей чоловік?
Яку функцію він виконує в моєму житті?
Не змогла назвати і вирішила, що досить.
І ось тепер, не минуло й кілька років після нашого розриву, як він просто переродився – нова робота, успішна кар’єра, нова жінка!
У нього є все і просто без зусиль!
Як це так? Коли був зі мною, то тільки й робив, що жалів себе, а тут взявся до роботи?
Навіщо я стільки років провезла цього симулянта у себе на спині – ось те, що я не можу зараз собі пробачити, коли дивлюся на нього!
Фото Ярослава Романюка.
