Молоді вже п’ять років разом живуть, мають сина, йому зараз чотири роки, ходить в садок. Маша, невістка, спочатку дуже раділа, що у її чоловіка є своя квартира, сама  вона з іншої області приїхала і до заміжжя знімала житло. Про іпотеку ні слова не говорилося, а тепер з декрету вийшла і вже другий рік ця іпотека у неї з вуст не сходить.

Синові ця квартира, де вони живуть, дісталася від моєї мами. Він тоді ще в школі вчився, коли її не стало. Ми з батьком її спочатку здавали, а коли син уже до вступу підійшов, зробили там ремонт, купили меблі і після того, як він став студентом вручили йому ключі. Квартира відразу була оформлена на нього одного.

Маша отримує не надто багато. Питала у сина, чого вона не знайде роботу краще, адже з дитиною можу допомогти я, все одно на пенсії, але він каже, що йому все одно, працює і добре. Основний годувальник в родині він.

– Навіщо їй зараз роботу іншу шукати? Ми може за донькою ще зберемося. Грошей нам вистачає.

Ну я і не лізла, нехай самі розбираються. Тим більше, що жили вони насправді добре. Машину купили, у відпустку їздили двічі на рік, на собі не економили. Син насправді непогано отримує. Чого ще бажати? Квартира вже є, машина, гроші, дитина – все є, живи і радій.

Тому коли Маша почала говорити про іпотеку, здивувалися всі. Люди від безнадії її беруть, коли жити ніде, а вона добровільно на це йти вирішила. Але невістка просто горіла цією ідеєю. Все розповідала, які зараз відсотки низькі, як вигідно її брати.

Я не витримала, запитала, навіщо їй іпотека. І так непогано живуть – квартира є, місця вистачить. За другою дитиною вони не збираються поки. Чого спокійно не живе?

– Ну, квартира зайвою не буде. У нас син росте, нехай буде для нього квартира. Ми поки молоді, працюємо, є можливість купити житло. А потім невідомо, що буде.

– Так у мене квартира теж двокімнатна. Син у мене один, онук теж, їм після мене квартира і відійде. Я ж не буду жити вічно, – здивувалася я. Невістка трохи заспокоїлась і якийсь час про іпотеку не заїкався.

Але через півроку знову завела свою шарманку. Синові це теж набридло, вони навіть стосунки з’ясовували з цього приводу. Я тоді у них в гостях була, з онуком в кімнаті грала, на прогулянку збиралася його забрати. Невістка знову знайшла якусь дуже вигідну пропозицію і агітувала сина за іпотеку.

– Дивись, тут умови просто шоколадні, краще ми не знайдемо. Давай займемося, поки є можливість?

– Що тобі спокійно жити не дає? Дах над головою є, мати на внука квартиру відпише, все добре. Що знову за новини? – не витримав син.

– Це у вас все добре, а у мене свого нічого немає! За стільки років шлюбу я все одно не відчуваю себе тут господинею! Та й з приводу квартири синові – це ще вилами по воді писано. Не знайшли спільної мови ви з мамою, перепише вона квартиру на якийсь притулок або на сусідку, ось і вся твоя спадщина! Я думаю про майбутнє, а ти далі носа не бачиш!

Я тоді не витримала врешті і вилетіла з кімнати.

— Як це ти господинею себе тут не відчуваєш? Приїхала з села у столицю тут тобі і квартиру на блюдечку піднесли і машина є і чоловік, позаздрить кожна, а ти не господиня. та твоя сестра он у гуртожитку з двома живе у батьків вбиральня на вулиці, а ти не господиня? Все їй  на білій тарілочці піднесли, живи і поводся як людина так ні ж. Пані не задоволені! ти що, про розлучення думаєш чи як? Щоб мати з чим піти від нас?

Може я погарячкувала тоді, але оце вже просто вивело. Вона не господиня бачте. Ну а хто тоді? живе в тій квартирі її на свій смак відремонтували. Чоловік її в усьому підтримує…

Може й справді про розлучення думає? Ну не може людина маючи все захотіти ще й кредиту на найближчі років з десять. Чи я не правильно міркую?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.