Я в Дніпрі живу. Подруга моя вже давно кличе мене до себе в Данію з дітьми. Вона там має сім’ю, власну справу, дім великий. Я все відкладала, якось не хотілось їхати з дому, але коли оце все поруч сталось, я о поруч я одразу подругу набрала і сказала що виїжджаю терміново. проте, несподівано мій чоловік проти виступив. Сказав мені таке, що я оце вже й не знаю, як тепер бути.
Вся наша родина із Дніпра району і області. У нас із чоловіком трикімнатна квартира у прекрасному районі. живи і радій, дітей на ноги став, але ж ні. З лютого спокою не маємо. Батьки мої до нас переїхали, бо до них дуже вже часто “прилітає”. Жили всі разом, як усі нині живуть. Тривожно, не спокійно, але тримаємось і робимо все, заради того, аби скоріше прийшла перемога.
Подруга моя дитинства ще з лютого кличе мене до себе в Данію. Обіцяє і прихистити і роботу надати, адже в них з чоловіком і дім великий і бізнес свій. Я постійно дякувала і казала. що погоджусь у крайньому разі. Не хотілось дім свій покидати і все залишати, навіть тимчасово. Але коли усе це в Дніпрі сталось – я одразу подрузі написала, що приїду з дітками. То все поруч було, я власними очима все побачила і раптом стало зрозуміло – потрібно рятувати дітей.
Свекри мої і батьки підтримали таке моє рішення, проте несподівано проти чоловік виступив:
— Поїдеш, я іншу знайду, так і знай. – заявив мені. – У нас сім’я, чи так? Що ти собі надумала, як я без дітей і без тебе? Тут з роботи додому летиш, бо сумуєш, а ти на поїхати хочеш на невизначений термі?
З одного боку я чоловіка розумію прекрасно, адже він і справді чудовий тато і любить нас усіх дуже, але з іншого… Заспокоїтись просто неможливо. Не сплю, все прислухаюсь. та й дітям лячно.
Прошу вашої поради. знаю, що багато хто нині за кордоном. Як мені бути? Їхати?
22,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
