Я в такій дивній ситуації вже вдруге за своє життя і все через свою невістку. Вона не знає, але я ту всю розмову чула, як вона на мене жалілася матері, я тоді вирішила промовчати, але тепер вже точно не буду.

Моє особисте життя не склалося і від першого шлюбу я маю сина Матвія, виховувала його за рахунок себе і своїх бажань, ніколи не мала ні гарного одягу, ні смачної їжі – все було для нього. Тому не дивно, що я вступилася з квартири, коли син привів невістку Аню.

Я подумала, що з мене досить буде і якоїсь кімнатки в гуртожитку, а діти хай все мають. Мені тоді було сорок сім років, але я була певна, що вже маю зав’язати на голові пухову хустку і пекти онукам пончики.

Весілля було скромне, бо коштів у мене не було, а молода все робила за свій рахунок. І ось тут я й почала ту розмову між Анею і її мамою:

– Уявляєш, квартиру вона нам дає, та то така квартира, що там одні голуби гнізда виють, ремонту людського нема. Та я б таке задурно не хотіла, але Матвій радий, що буде жити вдома. Я там жити не хочу в таких умовах. Допоможете нам з ремонтом?

– Звичайно, доню, – відказувала сваха, – Ми все з татом зробимо, ти тільки не нервуйся.

Невістка й справді не мала хвилюватися, бо вже мала думати про дитя, а я думала про те, що квартира на дев’ятому поверсі то не на Соловках, але таке, що могла сказати?

Стала я жити в тому гуртожитку і стало мені зрозуміло, що це не молоді роки, коли на незручності не зверталося уваги, а тепер я вже не в тому віці і мені потрібен комфорт.

Отак доля мене закинула в Італію, де я за три роки змогла заробити на квартиру і ще рік поробила та вже мала на ремонт. Синові нічого не казала про свою хату, вирішила, що зроблю новосілля і тоді всі за мене порадіють.

Написала запрошення кумам та родичам і накрила невеликий, але багатий стіл для гостей на своїй просторій кухні і стала чекати. Першими з’явилися діти з онуком і син дуже за мене зрадів, що я змогла заробити на таку простору квартиру, в невістки мало щелепа на підлогу не впала від обстановки і умеблювання, вона всюди заглядала, випитувала за ціни і попутно вставляла:

– Бачиш, Матвію, а ти за цей час не спромігся заробити на ремонт у ванній.

– Бачиш, а ти не зміг заробити на такі штори…

– Бачиш, а ти не зміг…

І я розуміла, що вона це робить навмисне, вона навмисне так каже, аби я сказала, щоб вони їхали сюди жити, а я знову в свою стару квартиру.

Гості прийшли всі, ми сіли за стіл, мене хвалили і бажали довгого і щасливого життя в новій квартирі. Невістка сиділа сама не своя, а через день син постукав у мої двері з речами:

– Мамо, Аня розхвилювалася надто і я поживу у тебе?

Я була збентежена. Я ніколи б не подумала, що моє щастя і мій успіх відобразиться на синові. Я вирішила найперше з нею поговорити і знову стала свідком її розмови з матір’ю.

– А куди вона дінеться? Це не справедливо, мамо, що вона живе в тій великій квартирі з розкішним ремонтом, а ми в оцій панельці де рак свистить. Я певна, що вона зробить все для Матвія, бо інакше я не буду з ним жити.

– Звичайно, доню, якщо вона добра мати то так і зробить, – кивала сваха.

Я розвернулася і пішла геть. Вдома сказала синові, що хай йде до свого дому, а як ні, то їде на заробітки, але я більше не дам нікому мене виганяти з власної квартири, навіть, якщо це буде він чи онук.

Діти на мене ображені, але я не хочу поступатися і не буду, бо що ця особа захоче на наступний раз?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page