fbpx

Я відчуваю, що багато чого не зробила аби мій син виріс інакшим, може, якби я вела себе по-іншому з чоловіком, то й син не повів би себе так з невісткою

У моїй родині не все гладко було з самого початку. Не знаю чому, але тоді, за молодості, треба було вийти заміж, а далі якось буде. Жила заради сина, а чоловіка терпіла, бо ж заробляв більше за мене.

– Що у тебе з зарплати? Нуль! А я тут заробляю і вас утримую, тому мовчи, – казав він.

Тоді Гена жалів мене, обіймав і казав, що, коли виросте, то заробить багато грошей, щоб ми ніколи від тата не залежали.

Але мій чудовий добрий хлопчик виріс і одружився. Тамара була дівчина, як дівчина, я лиш хотіла аби вона зробила мого сина щасливим.

Вони виховували двох діток, Семенка і Оксанку, я дуже тішилася онукам, але … я бачила в Тамарі себе.

Заклопотана дітьми, побутом, нічого до пуття не зроблено, завжди перепрошує…

А потім мій син пішов з родини до іншої, яка красива і доглянута, яка має інші інтереси.

– Сину, ми всі з плоті і кpові, ніхто метеликів з себе не випускає і сонячним світлом не живиться. Вона така ж як і Тамара.

– Мамо, де Тамара, а де моя Люся.

– А що ж діти?

– Я аліменти платитиму, – зухвало відказав він.

Я прийшла до Тамари, а вона вся ніяка, рюмсає, бо ж на орендованій квартирі не дуже й проживеш на одні аліменти.

Я тоді їй і кажу:

– Дитино, ходи до нас жити. Старого відправлю до його мами, а ти поживеш, як життя налагодиться, то й тоді будемо думати. А сина я прощу лиш тоді, коли ти його простиш.

Мій чоловік упирався, як міг. Але де я ту сміливість в собі знайшла.

– Квартира ще моїх батьків, тому ти на неї не претендуєш. А мати твоя й так догляду потребує – от і йди до неї, кілька років поживеш і зрозумієш, як це себе обслуговувати.

Гора з пліч! Чоловік упирався, але я сказала, що взагалі вирішу питання через суд, то хай собі залишить шанс вернутися.

Почали ми з Тамарою жити і я ожила і їй легше. Вона влаштувалася на роботу, а я з онуками – в школу, уроки, приготую поїсти і ще встигаю підробляти до пенсії.

Не знаю, як час пролетів, але Тамара приносить торт, а на ньому один рочок.

– Мамо, ми разом рік і я хочу вам подякувати за підтримку та розуміння. Не думала, що мама може обрати не свою дитину.

– Ти моя дитина і онуки мої, – кажу я.

І отак ми святкуємо, як дзвінок в двері і на порозі син з сумками:

– Мамо, я до тебе.

– А у мене нема місця, – кажу.

– Як це?

– Та так, сину, якби ти цікавився, то знав, що у мене твоя дружина і діти.

– Ще краще, зараз попрошу у неї пробачення і всі будемо разом жити, – втішився син.

Пішов він з Тамарою говорити, а мені так на серці… Ні до дітей не приходив цей рік, веселився та тішився, а тепер проситися назад? Як так можна?

Але, як я сказала Тамарі, то так і буде – як вона його простить, то й я прощу.

Читайте також: Скільки років себе питала, чого я тоді чоловікові не сказала. Горда тоді була, молода і горда. А потім все життя про нього думала, все питала чого так сталося

Вийшла Тамара і очі опустила, отже, пробачила… Ну, я ж теж пробачала в своєму житті, то її рішення.

Гена сидів і сьорбав борщ та напихався нашим тортом та облизував пальці. Мені було неприємно на це дивитися і я пішла до онуків. не хотіла пояснювати, що тато вернувся – хай Тамара пояснює. Перевірила чи написали уроки і склали портфель.

Далі почала займатися своїм і не почула, як в хаті стихло, Гена пішов геть…

– Що сталося, – не зрозуміла я.

– Він їв наш торт, мамо. Не спитав, з якої нагоди торт… Він пропустив дні народження наших дітей, він не телефонував і не приходив… Для чого мені такий чоловік? Щоб йому їсти варити і його обходити?

Я її просто обійняла. Бо слова були зайві. Мені прикро, що мій син егоїст, але я виправляю це як можу, допомагаючи Тамарі і онукам.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page