Я відразу відчула, що щось нечисто в цьому «ідеальному» плані. Але чоловіка було не переконати. Як можна бути таким наївним?
Почалося все з того, що свекруха купила синові, тобто моєму чоловікові, квартиру. Давно обіцяла, і, нарешті, отримала від неї ключі.
За місяць до угоди вона сказала нам з’їжджати із орендованої квартири, щоб не платити за зайвий місяць. Я просила чоловіка не смикатися з місця, залишитися.
– Все буде нормально! – відповів мій чоловік.
Ми перевезли речі до його батьків додому і поїхали на місяць відпочивати. Періодично мама чоловіка дзвонила і казала, як просувається справа з купівлі квартири.
– Не боїшся, що твої батьки нас виселять рано чи пізно? – іноді цікавилася я, коли в душу закрадався сумнів.
– Я знаю їх, вони так не вчинять, – заспокоював мене чоловік.
А ось і вчинили …
Коли свекруха отримала ключі від нової квартири, ми вже приїхали додому. А точніше, додому до батьків чоловіка. Там були всі наші речі. Залишилося тільки переїхати. Але напередодні свекруха зібрала нас і сказала:
– Ми тут порадились і вирішили, що нову квартиру будемо здавати. Нам не подобаються ваші відносини між собою, – сказала вона, кивнувши на нас.
Я здивовано подивилася на чоловіка. А жінка продовжувала:
– Антон, ти виконуєш всі її примхи! Яке твоє місце у вашій родині?
Мене пересмикнуло. За час нашого шлюбу ми ніколи з чоловіком сильно не сперечалися. Всі рішення були спільні, а деякі з них приймав виключно чоловік. Як, наприклад, питання про переїзд. Але виявилося, що у нашій родині у нього не така роль!
Звідки батьки чоловіка взяли цю інформацію? Жили ми окремо. Бачилися не часто.
Загалом, з квартирою нас обдурили. На питання, навіщо тоді треба було просити з’їжджати, вони відповіді не дають, а в моїй голові ніяк не може скластися пазл про сенс їхніх дій.
А найцікавіше? Це те, що мати чоловіка приймає всі рішення сама. Її благовірний сидить і мовчить, зрідка підтакуючи. А за спиною у нього зрад не злічити. Свекруха чоловікові частенько скаржилася. Вічно «подаю на розлучення», а через тиждень «все налагодилося». І так по колу. Вже точно не ці люди повинні вчити нас сімейному життю.
Квартиру чоловікові вони знову пообіцяли, але через рік. А поки «випробувальний термін» для наших відносин. Нібито, щоб жити в тій квартирі, ми повинні показати їм ідеальну сім’ю.
Чоловік одразу сказав що він про них думає. Я просто перестала спілкуватися. Знімати квартиру знову немає ні бажання, ні можливості. За ранній з’їзд з квартири ми втратили заставу. І знову віддавати за два місяці і ріелтору ми не в змозі. А знімати без договору ризиковано, у нас дитина.
Ми прийняли рішення переїхати в інше місто. У столиці для нас надто дорого. Починається важкий рік …
