Я вірила у те, що доля сину моєму всміхнеться і він таки знайде ту, яка буде йому хорошою дружиною. Так Вадиму і сказала: “На твоїй Галі світ не зійшовся, роззирнись. Як вона почала тобі такі концерти влаштовувати, то жити так і не варто у парі далі – знайдеш ліпшої швидко”. Вже другу дружину ми із ним довго обирали, а коли знайшли підходящу, врешті, та нам таке заявила, що я й сіла.
П’ять років мій син не мав життя і спокою через свою от ту Галину. Я йому одразу казала, що діла не буде, але ж він кохав і вірив у те, що в них усе складеться.
А Галя бачила, що чоловік мов глина мокра – пливе в руках, то давай ліпити із нього що їй треба. Він спочатку і піддався, пішов за нею прямо аж я його і не впізнавала.
Я тоді багато пережила і ночей безсонних, і днів нескінченних у переживаннях, та вже таки змогла своєму сину очі відкрити. Бо я таки мама і ніяка жінка, не зазіхне на наш із ним зв’язок.
А то: треба їй квартиру окрему від мами орендувати, треба їй на заробітки їхати з якогось дива, треба їй, зрештою, щоби я сиділа вдома цілими днями і не сміла готувати у “неї” на кухні.
А що маю робити, коли вони на роботі і їсти треба приготувати? Чим не так, що прийшли, а тут уже й наварено і напечено і все тобі навіть насипано?
Але ж Галі всього мало і все не так. Треба щоб так, як вона хоче. Син на роботу влаштувався, я ж подругою домовилась, узяли його в офіс, так вона влаштувала сцену, що зарплата у п’ять тисяч для чоловіка то й не гроші. Ну так, вона більше заробляє. Але хто винен, що вона себе не береже і не цінує, стоїть на тому заводі?
Ну от і вирішили ми із сином, що хай собі Галя живе, головне, аби нас не чіпала. А ми почали сину до пари іншу жінку підшукувати. таку, щоб і покладиста і розумна, і з розумінням життя.
Було кілька у нього дівчат, та вже як знайомилась я із ними ближче, то видно було, що маски носять і мріють лиш про одне – вийти заміж і сісти на шию чоловіку.
А тут, таки за десять років сину пощастило, ми його сорок п’ятий день народження відзначили, а вже я розуміла, що він закоханий. Ходив на побачення, часто ночував у тієї пані.
Прошу – познайом, а він усе віджартовується, каже, що ще не час. Вже потім зізнався, що вона не поспішає із тим, каже, що ще не надто добре одне одного пізнали.
Я й не витримала. Ну правда, уже рік як зустрічаються, я онуків хочу. Узяла і напросилась із сином, як він на побачення ішов. Той упирався, нервував, але я є я, і все ж ми разом у дім тієї Марини завітали.
Така вже вона мені видалась і розумною, і справною, і освіченою. Гарно мене пригостила, розмову підтримала і все на сина мого лукаво поглядає, а в очах бісики так і скачуть.
— Ну, – питаю я, – кали весілля будемо відзначати? Я вже онуків готова бавити.
— Весілля? – розсміялась та Марина так, ніби я щось не розумне бовкнула. – Ой, не можу. А хто сказав що я заміж хочу? Чи ще раз туди піду? Плавали, знаємо. Та й заміж кличуть не просто так а приводять дружину кудись. От я буду його обходити, прати, прасувати, годувати а що натомість отримаю? Просто чоловіка? Сумнівна радість у житті, правда? А родину як забезпечувати Вадим зібрався? Є ні. Зустрічатись будем, а заміж я точно не піду з такими перспективами.
Я дар мови втратила. Дивлюсь на свого сина, а він аж сполотнів. Бачте, яка людина? Вміє в очі світити і важення справити, а потім така ж як і всі: треба їй житло, треба їй гроші.
От чого у мого покоління не було такого на думці? Ми собі жили у гуртожитках, там дітей ростили. І яка б то жінка сказала чоловіку, який заміж її кличе, що їй не треба туди, що вона згодна на побачення не часті і тільки.
Шкода мені сина свого, бо він такий хороший, і добрий, і звичок у нього ніяких таких, я слідкую. А от нема йому пари, кожній щось подавай на блюдечку.
А може є де в світі така щоб і добра, і вихована і освічена, і щоб готувати вміла, і господинею була. Ідіть, пані мені за невістку, бо маю гарного сина.
Головна картинка ілюстративна.
