Ця неймовірна для мене історія трапилася ще в зимовий час. Був морозний вечір, через вікно на небі можна було бачити зорі.
Ми з чоловіком в черговий раз посварилися, через якусь дурницю, як завжди. Щоб якось відволіктися я вирішила піти в найближчий гіпермаркет. Одягнувшись, вийшла на вулицю. Сипав невеликий сніг, я повільним кроком дійшла до гіпермаркету, заплутана в своїх думках.
У магазині я навіть не знала, що брати і навіщо я взагалі сюди прийшла. Тихенько прогулюючись серед рядів, я знову поверталася до думок про нашу сваpку з чоловіком. У гіпермаркеті було багато народу, кожен щось вибирав з великого асортименту продуктів. Народ снував туди, сюди, а я ніби не вписувалася в цю картину, а спостерігала за нею з боку.
Раптом до мене підбігає дівчинка років п’яти. Її світле волосся були красиво заплетене в косички, видно, що мама дуже постаралася. Дівчинка попросила мене взяти її на ручки. Я спочатку її не зрозуміла і вирішила озирнутися, виглядаючи її батьків. Я подумала, що вона загубилася.
Але це було не так, батьки сиділи за столиком в кафе і спостерігали за своєю донькою. Мабуть та любила витворяти подібні штуки, тому що батьки, явно не чуючи нашої розмови, закивали в мою сторону, даючи дозвіл виконати бажання дівчинки. Я взяла її на руки, дівчинка міцно обняла мене.
Я дуже здивувалася такій поведінці маленької дитини. Ніяк не очікувала, що дівчинка ось так запросто може підійти до чужої людини і попроситися на ручки. Раптом вона, подивившись мені прямо в очі, сказала: «Ти була дуже сумна, хотілося, щоб ти посміхнулася!»
Після таких слів почуття нахлинули на мене, сльози самі потекли з очей, а посмішка заграла на моєму обличчі. Було відчуття неймовірного тепла і радості. Я міцно притиснула дівчинку до себе і прошепотіла «Дякую». Всі мої образи на чоловіка відразу ж зникли, настрій покращився. Захотілося повернутися додому і помиритися з коханим.
Дівчинка, спустившись з моїх рук побігла до мами, я довго проводжала її поглядом, намагаючись зрозуміти, що це було. Додому я прийшла в гарному настрої, розповіла про все чоловікові, ми, звичайно ж помирилися.
Це був якийсь неймовірний вечір. До цього часу, згадуючи його, почуття починають опановувати мною з новою силою. Яка ж я вдячна і чоловікові, і тій дівчинці, і Всевишньому, який всіх нас звів тоді.
Бажаю вам відчути щось подібне!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
