Я впізнала її одразу, хоча минуло майже сім років. Вона стояла біля каси в супермаркеті, повільно викладала на стрічку покупки й роздивлялася чеки. Та ж сама звичка трохи нахиляти голову вбік, той самий спокійний, розмірений рух рук.
Подруга, яку я колись викреслила з життя Ігоря, навіть не замислюючись, що залишаю після себе.
Я могла б відвернутися, прошмигнути між стелажами й піти. Але ноги ніби самі повели мене вперед. Коли вона розплатилася й повернулася до виходу, наші погляди перетнулися. Надія замерла на секунду, у її очах промайнув подив, але скандалу чи сцени не сталося. Вона лише тихо зітхнула й трохи кивнула.
Тоді все здавалося простим і навіть кумедним, як дитяча гра в перетягування канату. Ми вчилися на одному курсі, і подруга Надя була закохана в Ігоря з першого семестру. Вона постійно про нього торохкотіла, розказувала, який він турботливий, як носить їй сумки, як вони мріють про власну маленьку справу після інституту. Надя була спокійною, тихою, завжди ділилася конспектами й ніколи ні з ким не сперечалася. Вона дивилася на Ігоря так, ніби він був центром її всесвіту.
А мене це дратувало. Мені здавалося несправедливим, що у цієї тихої дівчини є … Ігор. Я яскравіша, цікавіша, варта більшого. Це не була любов з першого погляду, це був звичайний азарт, який засліплює й позбавляє залишків глузду.
Я пам’ятаю той вечір у деталях. Я покликала Ігоря до себе під приводом того, що мені терміново потрібна допомога з курсовою роботою з економіки. Сказала, що Надя теж прийде трохи пізніше, хоча насправді навіть не збиралася її кликати. Коли він прийшов, стіл уже був накритий, ми вечеряли, пили чай, і я поступово переводила розмову з навчальних тем на особисті. Я розказувала йому, яка Надя нудна, як вона хоче якнайшвидше закритися в хаті, варити супи й нікуди не рухатися, тоді як він здавався мені людиною з великими амбіціями.
Я дивилася йому в очі, сідала ближче, торкалася його плеча, ніби випадково, коли перегортала сторінки зошита. Ігор спочатку ніяковів, намагався говорити про Надю, але я перебивала його, сміялася, робила компліменти й давала зрозуміти, що він заслуговує на значно краще життя. До кінця того вечора він уже й не згадував про курсову. А наступного дня я сама прийшла до Наді і прямо в коридорі сказала їй, що ми з Ігорем тепер будемо зустрічатися.
Я досі пам’ятаю, як зблідло її обличчя. Ігор тоді намагався з нею поговорити, але вона змінила номер телефону й просто зникла з нашого життя.
Тоді мені здавалося, що це моя перемога. Я почувалася господинею становища. Але радість минула дуже швидко.
Виявилося, що Ігор був звичайним студентом, у нього не було грошей, він працював вечорами на підробітках за якісь копійки, постійно втомлювався й розмовляв лише про свої креслення та бізнес-плани, які здавалися мені абсолютно нереалістичними.
Через декілька тижнів я припинила ці стосунки.
А ще через місяць я дізналася, що чекаю дитину.
Мої батьки дізналися про це, швидко допомогли мені переїхати до столиці, знайшли мені роботу в офісі великої компанії, а згодом познайомили з чоловіком, який здавався перспективним і мав власне житло.
Я привела на світ доньку Аліну. Вона росла, і з кожним роком ставала все більше схожою на Ігоря: ті ж самі темно-каштанові кучері, той самий розріз очей, навіть форма підборіддя. Мій тодішній чоловік не зміг щиро полюбити доньку.
Наш шлюб протримався всього кілька років й розпався через постійні докори та якісь безглузді побутові сварки. У результаті я залишилася сама з п’ятирічною дитиною на руках, живучи від зарплати до зарплати.
Про Ігоря я почула випадково, коли повернулася до батьків на літо. Колишня одногрупниця зустріла на вулиці, почала плести про зустріч випускників, згадувати, кого бачила і не оминула Ігоря.
– Ми можемо в його ресторані відсвяткувати, – щебетала.
– Його ресторані?,- округлила очі я.
– Так, у нього багато нерухомості в місті і області. Ти не знала? І що з Надею він одружився не знала?
Я ще покивала головою і пішла.
І ось наші погляди перетнулися. Мій ковзнув по кошику Наді, де були й солодощі, сир, салямі. В моєму була вівсянка і молоко та бабани для Алінки. Йогурт я довго вибирала на акції…
Через двадцять хвилин ми вже сиділи в затишному кафе біля супермаркету, я тримала пакет з продуктами під столом, а Надя свої поклала в машину, люб’язно спитавши чи мене не підвести, але я відмовилася.
Ми сіли за дальній столик. Дівчина-офіціантка миттєво принесла чайник із м’ятою. Я дивилася, як Надя витончено перебирає пальцями ложечку.
– Ігор часто тебе згадував спочатку, – перервала тишу Надя. – Він казав, що ти просто зникла, нічого не пояснивши.
– Мені потрібні були інші перспективи, – відрізала я. – Я не хотіла жити в злиднях. Хто ж знав, що його справи підуть угору.
Надя гірко посміхнулася.
– Ти завжди була прагматичною. Тільки от Ігор підняв свій бізнес саме тому, що працював день і ніч. Я була поруч. Я вірила в нього. А ти просто хотіла все й одразу.
– І ти пробачила йому? – я нахилилася ближче. – Пробачила те, що він пішов до мене?
– Я пробачила йому, бо любила, – відповіла Надя прямо, дивичись мені в очі. – Ми одружені. У нас усе добре. Він любить мене, дбає про мене, і ми маємо дитину.
У мене в голові ніби щось клацнуло. Вона сидить тут, у дорогому пальті, й розповідає про своє ідеальне сімейне щастя з чоловіком, який взагалі-то є батьком моєї доньки.
– А ти не думала, що ваше ідеальне життя може розвалитися за одну секунду? – тихо запитала я.
Надя примружила очі.
– Ти про що?
Я промовчала. Сказати їй зараз правду я була не готова, але змити самовпевненість з її лиця треба було.
Ми попрощалися і я думаю про те, чому одним все, а іншим нічого? Звичайно, що я скажу Ігорю про доньку, особливо, коли знаю, що він може її забезпечити. Єдине, що я ще не вирішила – чи потрібен мені Ігор? Першого разу мені все вдалося і я думаю, що й цього разу вийде.
