Не знаю, як так вийшло. Ми знайомі багато років. Пройшли разом через багато, а зараз я просто боюся, що моя подруга наврочить моє сімейне щастя. Я все частіше помічаю, що вона заздрить моєму життю. Ми познайомилися в далекому 2005 році, коли обидві вступили в транспортний інститут. Оселилися в одній кімнаті, але вчилися на різних факультетах. Нас навіть звуть однаково і наших батьків теж. Багато хто з цього приводу дивувався. І схожі ми з нею характерами. Одним словом, ми стали більше ніж найкращими подругами, ми стали сестрами і пронесли цю дружбу через роки, незважаючи на відстань. Після навчання ми роз’їхалися по різних областях. Заміж першою вийшла я, а тезка була дружкою на моєму весіллі. Через рік вальс Мендельсона звучав вже на її весіллі. Ми добре тоді погуляли, як зараз, пам’ятаю.
У моєї «сестри» з’явилася донька. Я багато років не могла стати матір’ю. Незважаючи на це я щиро раділа за неї. Потім у мене появився син, другий син і дочка. Подруга народила ще одну дівчинку. З роками наша дружба тільки міцнішала. Ми зідзвонювалися часто і їздили в гості один до одного вже сім’ями. До речі мою довгоочікувану доньку хрестила саме «сестра», тому що ближчої за неї у мене немає людини.
Але останнім часом у неї почалися проблеми в сім’ї. З роками чоловік проявив всі найгірші риси свого характеру і на ній був будинок, побут і діти. При цьому вона працювала цілодобово, тому що її чоловік не міг забезпечити сім’ю. У мене ж все навпаки: чоловік добре справляється з забезпеченням сім’ї, допомагає мені по дому, готує іноді їсти. Я ж сиджу в декретній відпустці і займаюся дітьми. Працюю на дому в своє задоволення при наявності бажання і вільного часу.
Нещодавно з її вуст почали злітати слова під час розмови, що мені більше пощастило з чоловіком. Що я можу дозволити собі не працювати, а вона оре як віл. Що у неї немає часу приділяти увагу своїм донькам і що чоловік ледар, яких світ не бачив. Мені її шкода, вона дуже хороша людина. І що тільки моя подруга не робила, щоб змусити свого чоловіка бути чоловіком і опорою для сім’ї, у неї нічого не вийшло.
І тепер всі наші розмови скотилися до того, що вона мені скаржиться на своє життя і порівнює його з моїм. А я при цьому намагаюся підтримати її і якось допомогти. Я дуже боязка людина, що стосується мого сімейного щастя. Я знаю, що мені пощастило з чоловіком і діти у мене найкращі. Тому дуже переживаю і боюся ревнощів і заздрощів. Особливо заздрості.
Ось що мені робити і як поступити?
Перестати спілкуватися з подругою я не можу, тому що вона моя сестра по духу. Стільки років ми були як єдине ціле з нею, а зараз її незадоволеність життям ставить під загрозу нашу дружбу.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
