Я все життя думала, що вони все знають, що обговорюють мене при кожній нагоді. Саме тому я не висилала їм ні фото, ні писала про себе – хай менше мають приводів про мене згадувати. Проте, прийшлося мені вернутися до рідного дому і я прозріла.

Моя історія з тих, коли молодша сестра забирає у тебе кохання всього життя. У нас з сестрою різниця і віці вісім років, тому я мала бути за старшу і за все відповідала – від того, що Аня їла до того, чи зробила вона уроки. Якщо в Ані щось не виходило, то винна була саме я і виправляти все мала також я.

Не дивно, що такі високі вимоги до мене я направляла й на інших, особливо, коли настала пора молодості.

Я пішла вчитися і нарешті могла забути про своє місто, вимогливих батьків і обов’язки, мало настати оте райдужне безтурботне життя. Єдине, кого я не хотіла забувати – це був мій однокласник Василь, якого я палко кохала, кохала як можна любити вперше. Він теж відповідав мені взаємністю і я б мала тішитися, але я собі уявила, що мама моя каже на такого зятя:

– Цей? У його батьків нічого нема, де ви жити будете? Та й не вчився він добре і так залишиться у нашому місті гайки крутити!

Уявила собі таку реакцію і вирішила, що кохання коханням, а матері треба вгодити з батьком. Тому не довго уявляла імена нашим дітям та прогулянки за руку, а націлилася на багатого жениха.

На п’ятому курсі магістратури я з гордістю привезла знайомитися професорського сина Максима до нас. Мати бігала, мов ошпарена і я давно не бачила, щоб у неї так сяяли очі від радості.

– Ти бачиш, Аню, якого Валя буде мати чоловіка? Ото пощастило в житті їй, а в тебе буде ще кращий, – казала мама.

Це мене вкололо, адже мати не мала так говорити на наших заручинах!

Але вона була дуже доброю до мене відтоді, тому я нічого їй не говорила. Пройшло ще два роки і ми вже мали одружуватися, але я все не могла знайти те саме плаття, той самий ресторан і музик. Все переносилося і переносилося. А далі я приїхала додому і Аня мені розповіла, що закохалася в … Василя! В мого Василя!

– О, то мати зрадіє, – сказала я їй, – вона ж думає, що ти вийдеш за мільйонера.

– А мені не потрібні мільйонери, якщо у мене є Василь.

Я не знала, що сказати і вирішила, що мама має знати і завадити такому шлюбу, але мама сказала:

– В Анни кохання, чого я буду до неї лізти. Не кожному щастить вийти заміж так.

В мені все горіло. Як так? Це мій Василь! Мій! Але далі пішло більше – Анна вже була при надії, а я вирішила, що маю жити від них подалі, якомога далі. Ми з Максимом одружилися і одразу поїхали за кордон, де у нього була робота в дипконсульстві.

У нас з’явилося двоє дітей і моя робота зводилася до того, що я забезпечувала сімейний затишок. Мама спочатку ще пробувала мені писати. Але я не відповідала на листи. Стало важче, коли з’явилися соціальні мережі і на мене так і сунули щасливі обличчя моєї родини.

Ось в Ані з Василем діточки, тут шашлики на дачі, тут машина нова, тут мої батьки в захваті від онуків…

Не приїхала я ні на церемонію по батьках, ні тоді, коли Аня боролася з недугою. Я висилала їм гроші і не малі, але сестру не вдалося врятувати.

Коли від безсоння я вже нічого не розуміла, в голові виникла чітка думка – поїхати додому і попрощатися, попрощатися по-людськи.

Василь мене зустрів машиною, було видно, що він тяжко все це переживає:

– Ти вибачай, що тут безлад. Ти завжди була гордячкою, ніс дерла, того й з нами не спілкувалася. Але мені зараз вже все одно, так що є, як є, – говорив він пропускаючи мене в квартиру, в якій панував безлад.

Все було так, як я пам’ятаю – меблі, обстановка, тільки я пам’ятаю, що вони забрали у мене кохання. А тепер що виявилося?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page