– Ти дивися, Юлю, бо він чоловік видний, часто у нього телефон відключений, а ти нічого не робиш. Я б на твоєму місці прослідкувала, де ж він ходить, коли. телефон відключає.
Я дякувала за турботу і пропускала це повз вуха. Але дарма.
Я чоловікові довіряла, бо вважаю, що краще все обговорити на початку шлюбу і чесно зізнатися, що когось маєш, ніж отак бігати за чоловіком та перевіряти чи він там, де сказав чи ні.
Але свекруха все частіше і частіше на це наголошувала і вже мені починало відкладатися в голові, що чоловік може бути невірним.
Вона казала. що я не так виглядаю, не так себе поводжу, не так говорю, не так дивлюся, як інші жінки і мені треба або вчитися улещувати Матвія, або це буде робити хтось інший. Треба ось такий одяг, ось таку зачіску, ось такі манери, ось такі куховарські вміння.
Це дуже дивне відчуття, наче в тобі оселяється чужий голос і в розмові наказує, що у нього питати.
Звичайно, що чоловік почав нервувати від таких прискіпувань і у нас пішли непорозуміння.
Якось свекруха прийшла до мене на роботу, а я працюю адміністратором в салоні краси. До нас приходять і жінки, і чоловіки, тому я маю бути привітна з усіма, запропонувати каву чи чай, уточнити за графік. Отож, поки я працювала, то свекруха посиділа, подивилася і наче ми розійшлися добре, але то я собі так думала.
Я нічого не помічала, бо відношення до мене свекрухи не змінилося, вона так само до мене щебетала.
Коли ж ми їй розповіли, що чекаємо дитину, то вона була дуже щаслива. Я вважала себе найщасливішою жінкою на світі.
Йшов час і у нас чудова дівчинка підростала і якось мені свекруха каже:
– Знаєш, Юлю, я рада, що у вас міцна родина попри те, що дитина не мого сина.
Я мало не впала від подиву.
– Я все розумію, ти жінка видна, але ти гарно поводишся з моїм сином, тому я йому нічого й не сказала, та й за ці роки ти стала мені, наче рідна, а рідну доньку я б теж не викинула з родини, навіть, попри такий вчинок.
– Це дитина вашого сина!, – вигукнула я, але та лиш усміхалася поблажливою посмішкою.
Я не знала, що й робити, бо це взагалі було наче грім серед ясного неба.
Я вирішила поговорити з чоловіком, бо раз вона мені про це сказала, то синові й поготів.
Але відповідь Матвія мене просто приголомшила:
– Юлю, не звертай уваги. Мама мені вже давно каже аби я перевіряв де ти знаходишся, чи на роботі чи ні, бо ти працюєш з чоловіками і мало що може бути.
– Вона мені казала про тебе те саме, – вигукнула я.
– Бачиш, як мама нас любить, – засміявся чоловік.
Найсмішніше те, що донечка просто викапана свекруха і чоловік не має сумнівів в тому, що це його дитина.
Я не розумію поведінки свекрухи – чи то вона нам так щастя бажає чи що це може бути? Вона й бровою не веде, що нам обом наговорює, вона просто випромінює любов, добро і турботу.
Хоча тепер після розмови з нею я думаю, що вона вже наговорює моєму чоловікові. Мені все рідше хочеться її запрошувати до нас, хоча очевидної причини для такого наче й нема – вона усміхається, обіймається і може залишитися з дитиною, коли мені треба кудись піти, бо мої батьки живуть далеко.
Як зробити правильно – я не знаю.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
