Чоловік вирішив взяти тайм-аут, він втомився від сім’ї і стосунків. Поки він відпочивав, я знайшла себе.
– Я втомився від тебе, я втомився від сім’ї, я хочу пожити окремо, розібратися в собі, – чоловік не усвідомлював, що робить цими словами зі мною, – мені з тобою стало нудно, я так давно не був один, я беру тайм-аут.
Ми прожили в шлюбі 10 років, нам обом за 35. Нашому маленькому синові тільки 3 роки. 6 довгих років ми робили все, щоб він у нас з’явився. Перевірялися, лiкувалися, пробували, ловили сприятливі дні.
Коли теcт показав дві зaповiтні cмужки, чоловік ридав від щастя, стоячи на колінах. Коли мене виписували з пoлoгового будинку, в спальні не було вільного місця, бо вона була буквально завалена квітами.
І ось тепер він втомився. Чоловік діловито збирав свій одяг, залишивши тільки зимовий, кидав його у сумки, не помічаючи сина, який горнувся до його ніг, зрідка, роблячи перерву, щоб «хильнути» міцненького на кухні.
Мабуть саме “міцненьке” йому додавало хоробрості і впевненості. Він пішов. Я залишилась. Ми жили в моїй квартирі, тому хоча б з дому мене ніхто не вижене.
– Він напевно когось собі знайшов, – запевняла мене подруга Ніна, – втомився бачите він, важко з дитиною йому, бідному. Всі чоловіки такі, не будь дуpeпою, не чекай, йди і подавай на алiменти. Можна навіть до розлучення, на що ти жити будеш, поки твій благовірний буде відпочивати і життя обмірковувати!
Так, жити було ні на що. З роботи, як наполіг чоловік, я звільнилася, коли дитині було півтора року:
– Ми так довго чекали сина, – сказав мені тоді Денис, – не місце йому в садках. Сиди і виховуй дитину. Я цілком вас обох прогодую.
Я сиділа з дитиною, жила інтересами чоловіка і сина, самовіддано створювала затишок. Заробляв він достатньо, грошей на господарство і мої потреби давав, не питаючи на що я їх витратила. Так що через тиждень, як пішов чоловік я пішла в суд, щоб подати на алiменти, а вдома гарячково шукала вакансію.
Мені пощастило, на моїй колишній роботі саме пішла на пенсію моя колега, виходь хоч завтра, питання тільки в тому, що місця в садку не було, я ж не ставала на чергу.
Моя мама запропонувала свою допомогу в якості няні.
– Будеш приводити онука до нас, – сказала мама, – так, мені важкувато буде на 7-му десятку з твоїм шустриком, але що ж тепер поробиш! Тільки підкидай грошенят трохи, щоб я продукти йому купувала.
Це було розумно і справедливо. Пенсія у мами маленька, на перших порах я позичила гроші у тої ж подруги: треба було і нам з сином щось їсти, і їздити на роботу і з роботи.
Чоловік не подзвонив жодного разу. Не спитав, чи є, що їсти його синові, мені, чи є чим оплатити комуналку хоча б за той місяць, коли він ще жив з нами. Нічого, тиша.
Я все побачила сама. Наш тайм-аут у стосунках виглядав миловидною брюнеткою років 25-ти, стрункою і високою. Мій чоловік сидів з нею на відкритій веранді кафе недалеко від моєї роботи, ймовірно він навіть не подумав, що я зможу якось там знову опинитися. Я просто зняла солодку парочку на камеру мобільника і пішла своєю дорогою.
Моє життя стало налагоджуватися. І знаєте, я раптом зрозуміла, що без нього мені краще. Спокійніше і чистіше стало в домі, не треба було купувати і готувати їжу, яку він любив, а я терпіти не могла. Ніхто не розкидав речі по квартирі і не залишав після себе брудну ванну.
А ще я зрозуміла, що я інша. Зовсім не та, що була в шлюбі. Що, виявляється, я люблю більше хокей, ніж футбол. Що парфуми, які стоять на моєму туалетному столику, і які так подобалися чоловікові, мені просто oгидні.
Що я нeнaвиджу свій колір волосся, понуро каштановий, на якому наполягав чоловік. Що мені личить коротка стрижка, а не довге волосся. Що кросівки чудово поєднуються з сукнею, а помада нюдового відтінку – це абсолютно не моє.
Невже всі ці 10 років я розчинялася в своєму чоловікові, переставши бути собою?
Я стала повертати собі себе по шматочку, по краплиночці. Почавши заробляти, через три місяці я отримала підвищення і прибавку до зарплати. Змінила ненависні сукні на джинси і ділові брючні костюми.
Перефарбувала у всій квартирі стіни в зовсім інші кольори, ті, які подобалися особисто мені. І подала на розлучення. З моменту, коли Денис пішов, минуло 8 місяців, чоловік не подзвонив ні разу.
А за 2 дні до суду він з’явився. З квітами та фруктами.
– Я подумав, розібрався в собі, я не проти повернутися, – заявив мені чоловік, – о, який у нас безглуздий колір стін в прихожій. І навіщо ти обрізала волосся, тобі так не личить.
– Я теж розібралася в собі, – відповіла я чоловіку. Цей безглуздий колір – мій найулюбленіший. Зачіска мене влаштовує, а як звати наш з тобою «тайм-аут»? Вона дала тобі відставку?
Я показала чоловікові фото на телефоні.
– Я не хочу, щоб ти повертався. Я теж подумала і зрозуміла: мені краще без тебе.
Чоловік почав говорити, що я егоїстка, що я не думаю про сина, який залишається без батька. Що я нікому не потрібна майже в сорок, та ще й з дитиною.
– Про сина я думала всі ці 8 місяців, поки його тато розбирався в собі. Я думала про те, чим нагодувати дитину, з ким його залишити в мої робочі години. І так, я егоїстка, це, виявляється, так приємно. А на рахунок того, що я нікому не потрібна в сорок, ти не правий. Я потрібна. Дуже потрібна самій собі. Мене у себе так довго не було.
Я закрила двері за колишнім чоловіком. Я ні про що не шкодую. І я буду наполягати на розлученні. У стосунках не буває тайм-аутів, якщо вони, ці самі стосунки, справжні.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
