fbpx

Я вважала свій шлюб щасливим, адже ми були одружені вісімнадцять років і ні разу не сварилися через побут, хоч я виконувала всю жіночу роботу, а Олег брав на себе приносити гроші в сім’ю і продукти.

У нас двоє дітей, школярів, своя квартира і машина. Я не вважаю, що надто себе віддаю родині, бо мені за радість і готувати для них, і тримати все в чистоті, слідкувати, щоб у дітей все було. Не скажу, що я там якась супер-жінка, просто у мене робота до п’ятої години, я не перепрацьовуюся, бо працюю лаборанткою. Зробила своє і вільна, тому встигаю все вдома, звичайно, що на такій роботі я багато не зароблю, але ж хіба я від того менш щаслива? Для того є чоловік, аби більше заробити, дістати, а я маю тим мудро розпоряджатися.

У нас так і було, бо хоч у Олега і пристойна зарплата, але ж як її направо і наліво викидати, то хіба б ми все це мали?

Тобто, ви собі розумієте, яким для мене здивуванням було почути від нього при наших друзях:

– Ой, Ірина, що з неї взяти, зовсім не сучасна, а от ти, Марто, й машину водиш і чоловікові даси відпочити, і кар’єру робиш і ще й чудово виглядаєш! Я тобі, Сергію, заздрю!

Я просто не знала, що й сказати: людина з тобою роки живе і заздрить іншим?

– Як ти міг про мене таке перед друзями сказати, – спитала я його.

– А що я щось збрехав? Тільки одне й знаєш, що на кухні крутишся і серіали свої дивишся. Ні поговорити з тобою, ні в люди вивести. Ти просто… є.

А мені наче хто серце отак стиснув і не відпускає. Нема чим гордитися, ви ж розумієте? Бо що то є в хаті порядок тримати та дітей глядіти? То є дуже все просто, елементарно!

Я не могла тієї ночі заснути, зовсім. Невже, він правий? Але ж я не вимагаю від нього стати уважнішим чи стрункішим, не вимагаю бути лагідним і розуміючим. Я його сприймаю таким і з таким живу, а він он як карається.

На наступний тиждень я записалася на водійські курси і не готувала вечерю і не робила з дітьми уроки:

– Олеже, ти там проконтролюй, що у них та як і вечерю приготуй, будь добрий, бо у мене теорія допізна.

Я спеціально вибирала пізні години аби прийти так, щоб робити зауваження, що страва пригріла, ціла гора немитого посуду і ще й на підлозі купа крихт.

– Як це дітям нічого не задали? Ти їм повірив, що серед тижня нема домашніх завдань, – я аж тон чоловіка передражнювала з тієї розмови.

Так, діти ходили незадоволені, як і їх батько, але мені було добре, бо я те й робила, що вказувала чоловікові на недоліки в побуті і кліпала очима:

– Я ж для тебе стараюся, вчуся, а ти цього не здатен оцінити?

А далі я вирішила робити теж кар’єру.

– Яка у вас може бути кар’єра, – не витримав чоловік, коли я сказала, що маю час від часу їздити на курси, – Як правильно паличкою колупатися?

– Ну, я ж не хочу все життя це робити, а от завідуючою лабораторії бути хочу. Це ж для того аби ти мною пишався перед друзями, розумієш, коханий?

І знаєте що? Мені сподобалося нічого не робити і командувати. Скручувати пісну мармизу, колупати виделкою в страві і казати:

– Що за смак і запах? Наче на роботі!

Подобається сидіти з подругами в кафе допізна і казати, що то була нарада чи треба було піти для просування себе. Подобається не нести відповідальність ні за що, а лише за своє самопочуття!

В дітей впала успішність, в хаті безлад і ми з чоловіком не розмовляємо, зате я вмію водити та будую кар’єру.

Думаю, це те, чого моєму милому не вистачало. а що не зробиш заради кохання і родини?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page