Думаю, що Ігор мені сподобався саме через те, що був дуже спокійним та врівноваженим, тому я не розуміла, хто цей чоловік з червоним лицем переді мною. А ще й причина для цього мені дивна – його донька від першого шлюбу.
У мене теж донька і я її виховувала сама п’ять років, відколи розійшлася з чоловіком. Звичайно, що для своєї дитини я готова на все, але з якого дива, я маю на його доньку витрачати свої гроші?
Та посудіть самі – я його з родини не забирала, ми зійшлися, коли обоє довго були самі і я вірила, що цей шлюб буде надовго.
Я його доньку бачила хіба на день народження раз і то навіть вона мені не посміхнулася, коли я давала їй подарунок.
Але тепер я маю відкладати гроші аби купити їй квартиру?
Я що – мільйонерка?
А Ігор весь червоний заявляє:
– Я твою доньку виховую!
Я мало не впала! Моїй доньці шістнадцять років і вже я її не виховую! А ту знайшовся вихователь, який за цей рік хіба з нею ранком вітається!
– Добре казала мені моя мама, що ти чоловіка викрутиш і викинеш!, – не вгавав він.
Ну, знаєте! Що з нього викручувати, це по-перше, адже він працює вчителем фізкультури в школі та веде кілька гуртків. Грошей вистачає хіба на аліменти для своєї доньки і на якісь його потреби.
Я не дуже на це звертала увагу, бо фінансово я більше заробляю, але мені важливо аби в родині був спокій. Хай собі заробляє мало, але квартира моя, продукти колись і він купить, я готую…
На свою доньку, звичайно, я витрачаю всі свої гроші, бо ж на кого ще? А тут сюрприз – ще на його доньку!
– Я маю їй забезпечити гідне життя, це єдине, як я можу перед нею реабілітуватися, – почав він, – А ми зараз родина, тому маємо один одному допомагати!
– О, ні! Хочеш допомогти – на іншу роботу чи на додаткову і все.
– Як ти можеш таке навіть сказати? Я працюю зранку до ночі!
– Ну, то де твої гроші?
– Ах ти так заговорила?, – знову він став в позу, – Тоді я не бачу сенсу для подальшого життя з тобою.
– Ага, то жити в моїй квартирі на мої гроші – тобі так погано? Я не тримаю!
Пішов до мами своєї, яка оце все йому в голову і вклала. Думає, що коли я маю все, то я маю ділитися з її любою онукою. З якого дива?
Пізно вночі пролунав дзвінок, адже він забув свої ключі. Бачу. Що вирішив своє повернення подати, як те, що я маю від щастя до стелі скакати.
– Я справді не подумав про те, що ти сама доньку виховуєш, – почав він.
– Це добре, що ти подумав, бо й я подумала, – вже тепер я не хотіла поступатися, – Тепер ти мені віддаєш пів своєї зарплати, якщо хочеш і далі тут жити.
– Та ти, та ти…
– Так, я плачу за комунальні, я плачу за харчування. Я все в дім купую. То я себе питаю – ти мені нащо здався?
Так, я потребую Ігоря як чоловіка, бо ж усе й ламається і просто для життя, але ж не треба отак мені лізти на голову. Я знаю його з кращого боку, тому отак не буду все розривати на гарячу голову, але й він має усвідомити, що зі мною слова його матері не пройдуть. Хоче онучці квартиру – хай віддає свою, або запрошує її жити до себе…
Фото Ярослава Романюка.
