Я виконувала всі поради матері, але замість щасливого шлюбу отримувала казна-що. я не розуміла чому все так відбувається, адже мама говорила слушні речі, але від того любові та поваги від чоловіка не прибавлялося.

Це було багато років тому, коли ми тільки з моїм чоловіком одружилися і почали жити разом в квартирі його бабусі. Мама мені давала всілякі настанови щодо сімейного життя, але найголовніше, вона вважала, що треба з самого початку поставити себе і тоді чоловік буде поважати мене все життя.

– Не дозволяй ставитися до тебе неповажно, бо тоді все життя йому буде байдуже на твою думку і слова.
І от я взялася все виконувати, що мама казала, хоч була певна, що в мого любого Андрійка нема жодної негативної риси і він не просто мене любить, але й поважає, бо ж це йде в комплекті.

Я приходила з роботи і на сьому годину готувала вечерю, як вчила мене мама. Все було гарно оформлене, навіть квіти у вазі і я стала чекати чоловіка. Його не було о сьомій, ні о сьомій тридцять, вечеря охолола, бо він прийшов о восьмій і сказав, що затримався на роботі.

Звичайно, що він перепрошував, казав, що більше такого не буде.

На наступний день моя вечеря знову охолола о сьомій, а чоловік прийшов о восьмій. Розігрівати вечеря я не стала і сказала йому, що він має поважати мою працю, адже я встигаю й в магазин заскочити і приготувати поїсти, а він має просто прийти вчасно, адже я теж не їм і чекаю на нього.

Він погоджувався з моїми словами і божився, що приходитиме вчасно. Так повторювалося тиждень і я влаштувала йому таку лекцію, що вже до двій очника би дійшло, а він і далі не розуміє, чому я так кип’ячуся.

– Ти що хочеш мене контролювати від тепер і звіряти за мною годинник?

– Ні, я хочу вечеряти гарячим з чоловіком!

– Ну то готуй на пізніше.

– Як я можу готувати на пізніше, коли ти кожного разу кажеш,що прийдеш вчасно?

– Ну. вибач.

Я тоді взяла сумочку і пішла до мами, там вона мене заспокоювала і казала, що я все правильно зробила.

– Він має усвідомити свою помилку і прийти тебе перепросити. Ти у нас поживи, хай він оцінить, як це жити без дружини.

Мені було й краще. бо я йшла з дому, де всі знали, що о сьомій ранку сніданок, а о сьомій вечора – вечеря. Проте, Андрій не лише не йшов по мене, він лиш раз зателефонував на домашній аби спитати чи я в мами і все.

Минув тиждень і я розуміла, що далі вже тягнути неможливо – чоловік мене не любить і я маю піти і забрати свої речі. Мама мене в цьому підтримала.

– Якби тебе любив, то б давно прийшов з квітами перепрошувати.

Я пішла до квартири і стала збирати речі, за цим заняттям мене й застав чоловік.

– Що ти роби?

– Йду від тебе, адже я тобі не потрібна, раз ти не прийшов по мене до мами.

– Чого я маю по тебе ходити? Я тебе не виганяв з квартири і ти сама вирішуєш чи вертатися, чи ні.

– Але якби ти мене любив, то звертав би увагу на мої прохання і почуття, а тобі взагалі байдуже чи я є, чи ні.

– Я тебе люблю і не хочу аби ти йшла…

Ми стояли і дивилися один на одного, бо наче на словах ми любили один одного, але на ділі – ні. Я не стримала сліз, бо не думала, що мій шлюб так швидко закінчиться, Андрій мене обійняв і запевняв, що все у нас буде добре, що він мене любить…

В той вечір ми щиро про все поговорили і домовилися, що надалі будемо телефонувати і попереджати заздалегідь про спізнення і взагалі будемо більше говорити про те, що кого не влаштовує, а не одразу бігти до мами.

І так мені вдалося зберегти свій шлюб і мати дітей та онуків. а якби я послухала маму, то нічого б цього не було. Ось така дивина.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page