Галина йшла з роботи і згадувала, що треба купити на вечерю. Зарплата танула на очах, і це не дивно. Позика на навчання доньки у хорошому університеті забирала майже весь їхній дохід з чоловіком.
Проходячи алеєю, вона побачила на лаві доньку з хлопцем. «Певно це її наречений, якого вона від нас приховує, зараз хоч гляну на нього», — подумала Галина.
— Привіт. Відпочиваєте?
Донька Марина розгублено подивилася на матір, а потім на хлопця. Той з цікавістю розглядав жінку, яка підійшла.
— Мамо, ти з роботи? Привіт. А ми тут присіли ненадовго, п’ємо каву на свіжому повітрі.
— А ходімо до нас, чого тут мерзнути? У мене є смачне домашнє печиво. А я нарешті познайомлюсь з твоїм обранцем. Мене, до речі, звуть Галина.
— Дуже приємно. А я Максим. Я не проти. Марино, пішли, я давно вже напрошуюсь до тебе в гості, а ти все ніяк мене не покличеш.
— Ой, та може іншим разом? Погуляти хочеться.
— Я змерз і приймаю пропозицію твоєї мами.
— От і чудово, йдемо. У мене є такий ароматний чай, вам сподобається.
Марина неохоче пішла за мамою та Максимом.
Батька ще не було вдома, він часто працював до ночі. Галина швидко прибрала непотрібні речі у кімнаті, протерла стіл на кухні, поставила чайник. Марина з незадоволеним обличчям накладала печиво у вазу.
Максим з цікавістю розглядав кімнату і фотографії, що висіли на стінах.
— А у вас є фото з Єгипту? Мені цікаво подивитися?
— Звідки у нас Єгипет, ми не були там зроду, Максиме.
— Так? Дивно. Марина розповідала, що ви щороку там відпочиваєте.
— Он як. Цікаво.
Галина зі здивуванням подивилася на дочку. Та подавала якісь знаки, поки Максим не бачив. Мама не розуміла, що це все означає.
— Ну все, ходімо за стіл. Вибачте, я не встигла приготувати нічого смачного, тому пригощу вас тільки чаєм з печивом. Після вступу Маринки майже всі гроші йдуть на позику.
Максиме, а чим ви займаєтеся? Навчаєтесь, працюєте?
— Я працюю у великій фірмі, і навчаюся заочно. А Марина говорила, що збирається купувати новий автомобіль, і що поки вона навчається, ви допомагаєте їй грошима.
— Батько збирався оновити стару автівку, бо та вже зовсім розвалилася. Але доплатити нам нічим, а ця машина вартує копійки. Тому поки що їздимо на ній.
— Ммм зрозуміло. А Марина казала, що ви фінансовий директор, а ваш чоловік має свою автомайстерню.
— Ну, чоловік справді працює в автомайстерні, от тільки він там шиномонтажник. А я простий бухгалтер у лікарні. Ну що, смачний чай? Мариночко, чому ж ти так засмутилася? Не подобається печиво?
— Мамо, та відчепись ти зі своїм печивом. Я нічого не хочу!
— Ну, дякую вам за цікаву бесіду та смачний чай. Мені вже час бігти. Марино, не проводжай, я сам вийду.
Максим поспіхом одягнувся і вийшов. Дівчина розсердилася.
— Мамо, ось хто тебе за язика тягнув? Ти не могла підіграти, погоджуючись з усім, що він казав? Невже ти не зрозуміла, чому я так казала?
— Ні, доню, поясни. Навіщо ти набрехала Максиму? Ти бачила, як він звідси вибіг? Ти сама у всьому винна!
— Я винна? І в чому ж? Що ви такі у мене бідні, живете від зарплати до зарплати? Та мені за вас соромно! Усі батьки щороку їздять на курорти, купляють дітям квартири, машини. А я? Як чужа серед них!
— Ну, вибач доню. Ми з батьком усе життя чесно працювали, копійки ніколи не поцупили. Ну не платять нам мільйони, що вдієш. Навчатися чогось нового у нашому віці вже важко. Ми завжди намагалися купувати тобі хороші та модні речі, у всьому собі відмовляли. Ти отримуєш хорошу освіту, за наші зарплати.
— Не пощастило мені народитися у заможній сім’ї. Мені соромно розповідати хлопцям, як ми живемо. Ось, бачиш, навіть Максим втік. Я так ніколи не вийду заміж.
І Марина заплакала в голос. Галина мовчки вийшла з кімнати. Вони не розмовляли декілька днів. Марина забирала їжу в кімнату. Галина вирішила її не чіпати. Вона бачила, що донька засмучена. Чоловікові вона нічого про це не розповіла .
— Мамо. Ти уявляєш, Максим зателефонував мені і запропонував зустрітися. Він присоромив мене за брехню, сказав, що треба було розповісти все відразу і не соромитися батьків. Він теж із простої сім’ї і ніколи в розкоші не купався. Але батьків любить та поважає.
Вони дали йому гарну освіту і тепер він пристойно заробляє та ще й їм допомагає. А я думала, що він злякався моєї бідності, а він злякався мене. Каже, як тепер тобі можна вірити?
— Ось бачиш донечко, Максим виявився розумнішим за тебе.
— Та вже. У мене завжди був якийсь комплекс, але Максим переконав мене, що головне, щоб батьки були живі та здорові, а решта не має значення. Я сама тепер хочу знайти роботу, щоб допомогти вам платити позику. І, обіцяю, більше ніколи не обманювати і соромитись вас. Вибач, мам.
Мама з донькою обійнялися і пішли пити чай з цукерками. У Галини відлягло від серця. Не все так погано, раз є такі хлопці, і Марина усвідомила свою помилку.
Notatky optymistky.
Фото ілюстративне.
