Це сталося швидко і несподівано. П’ятниця була спокійною, субота мала бути днем відпочинку, але вже перед обідом у двері подзвонила вся родина.
Свекруха, Любов Василівна, мій чоловік, Максим, його брат, Сергій, його дружина, Інна, і сам іменинник, наш племінник Олексій, якому виповнилося десять років.
Любов Василівна зайшла до вітальні, ледь не відштовхнувши Максима, і з виглядом людини, яка щойно вигадала геніальний план порятунку світу, одразу перейшла до суті.
— Софіє, я вирішила зробити Олексію особливий подарунок від нас із тобою, — її голос був гучним і сповненим фальшивого ентузіазму. — Він же давно мріє про власний сучасний комп’ютер! Я сама, звісно, не потягну таку покупку на мою пенсію. Але разом, я певна, ми впораємося. Ми зараз усі разом поїдемо купувати!
Вона нахилилася до мене і, прикриваючи рота рукою, прошепотіла мені на вухо суму, яку я повинна була негайно їй вручити. Цифри були неймовірними, набагато більшими, ніж могла коштувати навіть найсучасніша збірка.
Я випрямилася і, зберігаючи на обличчі чемну усмішку, перепитала, хоча вже знала відповідь.
— Перепрошую, Любов Василівна, ви, мабуть, помилилися? Це ж сума, за яку можна купити цілий сервер для невеликої фірми, а не просто потужний комп’ютер для дитини.
Вона занервувала, її очі забігали.
— Ні-ні, все правильно! Це ж надійна, найкраща техніка!
— Добре. А скільки ви плануєте внести зі свого боку? — я поставила запитання, яке зруйнувало її схему. — Бо якщо подвоїти цю суму, ми зможемо подарувати Олексію, мабуть, міні-лабораторію.
Любов Василівна зробила скорботний вираз обличчя, її голос набув страждального відтінку.
— Ну, я ж пенсіонерка, Софіє. Моя участь буде скромною. Трохи менше десяти відсотків.
Я розуміла, що левова частка мого внеску мала осісти в її кишені. Знаючи, що Олексій чудово орієнтується у техніці, я вирішила використати свій останній козир.
— Олексію, а як ти думаєш, скільки коштує дійсно крутий ігровий комп’ютер, такий, як ти хотів? — я звернулася до хлопчика, який стояв поруч зі своїм батьком, Сергієм.
Олексій не очікував, що його питатимуть. Він на мить задумався, а потім, з дитячою щирістю, назвав ціну, орієнтуючись на нещодавню покупку його друга. Названа ним сума була майже вдвічі меншою, ніж та, яку щойно вимагала з мене бабуся.
Я здивовано глянула на Любов Василівну. Вона почала метушитися, розуміючи, що потрапила в незручне становище.
— Ну, ми ж можемо ще щось докупити! Щоб він працював краще! Монітор, клавіатуру!
Але Олексій, з тією ж чистотою, просто спалив її “аргумент” дотла:
— Не треба, бабусю! У друга вже все було в цій ціні. Якщо ви мені подаруєте такий самий, то краще вже нічого й не потрібно!
Я посміхнулася, повільно кивнула головою, дивлячись на Любов Василівну.
— Ну от і домовилися.
Я вручила конверт із необхідною, але значно меншою сумою, батькові Олексія, Сергію. І не втрималася, щоб не зробити остаточною свою перемогу — сказати щось таке, що зафіксувало б її ганьбу перед синами.
— Решту, — я повернулася до Любові Василівни, і мій голос був спокійним, але рішучим, — додасть Любов Василівна.
Свекруха кинула на мене лютий погляд і, не попрощавшись, першою вискочила з квартири.
Олексій, не зовсім розуміючи глибину конфлікту, але щасливий, що його мрія здійснилася, подякував мені.
— Дякую, тітонько Софіє! Ми поїдемо купувати!
Я потрепала його по голові.
— Потім розкажеш, який рівень пройшов!
Хлопчик радісно кивнув, і разом із батьками попрощався з нами та поспішив до дверей.
Коли двері за ними зачинилися, Максим, мій чоловік, засмучено сказав:
— Так, щось мама зовсім втрачає розум. Потрібно з нею щось робити.
Я не знаю, що він збирається з нею робити, але в моїх планах було одне — припинити купувати її хороше ставлення до мене. Ця ціна стала надто високою.
Мене звати Софія, і я одружена з Максимом вже досить давно. Наші стосунки зі свекрухою, Любов’ю Василівною, завжди були “оригінальними”, як я їх називаю.
Вона мене з першої зустрічі, м’яко кажучи, не вподобала, про що не раз натякала чоловікові. Але ця неприязнь завжди змінювалася на прихильність, коли я дарувала їй подарунки, особливо конверти з певною сумою. Друге вона завжди воліла отримати.
За роки спільного життя я чітко вивчила цю схему. Подарунок або грошова “допомога” забезпечували мені з нею нормальне, ввічливе спілкування на деякий час.
Потім, коли у неї виникала потреба “поповнити запаси” або просто з’являлося бажання, вона знову починала мене “пиляти”, створюючи напружену атмосферу, щоб змусити “поділитися”.
Я добре знала ці періоди. Зазвичай я намагалася працювати на випередження, щоб не доводити ситуацію до емоційних гойдалок. Іноді я навіть сама видавала їй “премії”, які викликали в Любові Василівни особливу, майже шанобливу лояльність до мене.
Я не раз піднімала цю тему з Максимом. Але він лише відмахувався:
— Софіє, ну вистачає ж у нас коштів, — казав він, обіймаючи мене. — Вважай, що ти просто допомагаєш моїй матері, та й годі. Якщо вона така, що ти зробиш? У її віці вже нікого не перевиховаєш, ти ж сама розумієш.
Я погоджувалася. Щоразу я фіксувала для себе чергову “межу”, коли наступала наступна “виплата податку” або, як говорив Максим, “допомоги”. З одного боку, це вирішувало проблему, але з іншого, апетити Любові Василівни постійно зростали.
Разом з ними зростали і суми, які вона вимагала. Періоди між “виплатами” ставали дедалі коротшими, за принципом “чим частіше, тим краще”.
— Софіє, ти ж розумієш, мені потрібно оновити шафу, а якість зараз дорога, — могла вона зателефонувати в понеділок, хоча останній раз я давала їй кошти лише тиждень тому. — Ти ж така розумна, в тебе завжди є заощадження.
Я лише зітхала і домовлялася про зустріч. Я робила це заради миру в родині і заради спокою Максима.
Черговий сплеск її маніпуляцій, я просто не можу назвати це інакше, стався нещодавно. Ми з Максимом мирно вечеряли в п’ятницю, коли задзвонив телефон. Це була свекруха.
Вона телефонувала синові і нагадувала, що наступного дня його племіннику, Олексію, виповнюється десять років. Вона наполягла, щоб Максим прибув із подарунком якомога раніше.
Але, звичайно, це був лише привід. Головною її вимогою було, щоб Максим “замінив дві електричні розетки”, додаючи, що він же “енергетик за фахом”.
Для мене було очевидно, що розетки тут ні до чого. Їх легко міг замінити і її молодший син, Сергій, який, до речі, проживав разом із нею у їхньому будинку.
Я з жахом думала про невістку Інну, яка мусила постійно терпіти це сусідство! Свекруха просто висмикувала сина без мене, щоб поспілкуватися у “тісному родинному колі” і, звичайно ж, щоб отримати свою чергову “допомогу”.
Максим, поговоривши з мамою, розвів руками, винувато посміхаючись.
— Софіє, ну куди діватися, — сказав він, — піду, допоможу по фаху. Треба ще заскочити купити подарунок Олексію. Я не думав, що це так раптово вийде.
Я посміхнулася, розуміюче кивнула і заспокоїла його.
— Не хвилюйся. Подарунок я вже купила. Це той конструктор, який він так давно хотів.
Я простягнула йому велику, гарно запаковану коробку. Максим розтанув, його обличчя засвітилося вдячністю.
— Ну, дякую тобі, моя розумнице! Ти завжди думаєш на крок вперед! Дорогий, мабуть?
Я не стала називати конкретну вартість, але підтвердила, що конструктор коштує чимало.
Я додала, що з величезним задоволенням висплюся наступного дня і відпочину на самоті. Максим, побачивши, що я абсолютно не ображаюся на те, що він залишає мене, з полегшенням видихнув.
— Ти в мене найкраща!
— Хто б сумнівався, — підхопила я, сміючись.
Ми посміялися, були лагідними перед сном, навіть не підозрюючи, що наступний день принесе нам такий неприємний сюрприз і стане поворотним моментом у стосунках із Любов’ю Василівною.
Вранці Максим поїхав “міняти розетки” і вітати племінника. Я виспалася, неспішно займалася своїми справами. Але перед обідом несподівано прибула вся “компанія”.
Любов Василівна з Максимом, Сергій з Інною та сам Олексій. Це було незвично і, як виявилося, мало чітку мету.
Свекруха, як я вже описала у вступному діалозі, почала свій монолог про “особливий подарунок” — комп’ютер, для якого вона “сама не потягне” фінанси.
Коли я почула від неї шалену суму, а потім зрозуміла, що її внесок у цей “спільний проєкт” не перевищуватиме скромного відсотка, я усвідомила, що це фініш. Це вже не прохання про допомогу, це — відкрите вимагання, прикрите онуком.
Я вирішила, що маю поставити її на місце, і зробити це публічно, щоб Максим та Сергій нарешті побачили справжнє обличчя матері.
Мої запитання до Олексія про справжню вартість сучасного комп’ютера, його щира відповідь, що назвала вдвічі меншу суму, а також моє рішуче вручення конверта Сергію (батькові Олексія), а не Любові Василівні, стали фінальним актом.
Коли я сказала: «Решту додасть Любов Василівна», я не могла не помітити виразу обличчя Максима. Він був шокований і розгублений, але, здавалося, нарешті побачив матір у цьому новому, непривабливому світлі.
Сергій та Інна стояли мовчки, але в їхніх очах читалося розуміння. Вони жили з нею, і ця ситуація була для них, мабуть, не першою.
Любов Василівна, програвши цю партію і втративши можливість отримати значну незаплановану суму, вискочила з квартири, не попрощавшись.
Після того, як родина поїхала, і двері за ними зачинилися, Максим сумно похитав головою.
— Так, Софіє, щось мама зовсім втрачає відчуття реальності. Потрібно щось із нею робити… Вона ж підставила сама себе перед Сергієм та Інною!
Я лише зітхнула.
— Максиме, я не знаю, що ти з нею робитимеш. Але я знаю, що робитиму я.
Він здивовано подивився на мене.
— Що ти маєш на увазі?
— Я маю на увазі, що я припиняю купувати її хороше ставлення до мене. Це коштує мені надто дорого, і не лише в грошовому вимірі. Це коштує мого спокою. Я втомилася від цієї гри. Якщо вона хоче з нами спілкуватися, вона буде це робити без фінансових стимулів. Або не буде. Я вже не боюся цього.
Я розуміла, що це може призвести до сильного напруження в родині, але я була готова до цього. Я зробила свій вибір, і тепер, коли мої дії викрили схему перед усією родиною, я відчувала не лише гнів, а й величезне полегшення.
Можливо, тепер Максиму доведеться нарешті взяти на себе відповідальність за відносини зі своєю матір’ю, а не просто ховатися за моїми «преміями». Я ж, зі свого боку, вперше за довгий час, відчула себе вільною від необхідності постійно працювати на випередження, щоб не стати об’єктом чергового фінансового тиску.
Головна картинка ілюстративна.
