Я виросла у міській квартирі і про те, що існують городи на яких щось хтось вирощує, я лиш у книгах і читала. Для мене все що можна було їсти, жило у магазинах поруч із будинком.
Погріб, консервація, запаси на зиму, весну і літо. Все це мені було не відоме і далеке. Нащо ті солоні огірки, або помідори, якщо є можливість придбати все свіже?
Та й родина моя дотримувалась здорового харчування, тож про те, щоб закрити у банку огірка із оцтом і потім взимку його їсти і радіти у нас мови ніколи не було.
Заміж я вийшла за такого ж міського жителя – Андрія. От тільки у нього мама виросла у селі і з роками любові до сільського життя не втратила.
Більш того, вона активно прищеплювала любов до сапи і городу своїм дітям. Мене мама на танці водила і на додаткові уроки англійської в дитинстві, а мій наречений розвивав уміння перекопувати грядки і садити часник під зиму.
Із сільському будинку бабусі мого чоловіка свекруха моя зробила дачу. Те слово у сім’ї було схоже до покарання, бо коли звучало у всіх настрій зникав.
— Ми в суботу їдемо картоплю садити, – каже мені свекруха. – Одягни щось тепліше, бо город у долині і ще земля вогка. О шостій вирушаємо.
— Я приготую вам обід, – сказала я. – Нащо мені одягатись, як я в домі буду?
— Що значить? – здивовано підняла брови свекруха. – Не з цукру, бараболю у ямки покидаєш.
— Так, не з цукру, але як потрібна буде мені бараболя, то придбаю у сітці під під’їздом. Я вам їсти приготую і в домі лад наведу, але на город не вийду.
— Диви яка? Усі так усі. Що за концерти?
— Ну, значить я не усі. На город не вийду. Крапка.
Чоловік довго тоді мені вимовляв за таку мою категоричність. Мовляв, у них так заведено і хай не подобається усім, але існує слово “потрібно”.
— Так соромно було: чоловік сестри копає, а тебе немає. Так важко було приїхати на той день на город?
Але ще те ми якось пережили, а вже за дві неділі у п’ятницю ввечері до нас свекруха завітала:
— Ліно, збирайся ще встигнемо на електричку. Я розсади два ящики узяла. Так спину прихопило, допоможеш мені завтра садити.
— Я не вмію. – кажу свекрусі. – і вчитись не збираюсь. Нащо купували, як спина ниє? Я вам ящик помідор привезу вже завтра. Тим паче, у мене завтра єдиний вихідний, я маю купу планів.
— Так розсада ж. – кліпає очима свекруха. – Допомога твоя потрібна, а в мене спина.
— Повторюю ще раз: я вам не помічник. Я не вмію і вчитись не буду. Крапка.
Чоловік вийшов із кімнати і давай мене совістити, мовляв, мамі важко. Ще після того, як картоплю садили спина прихопила.
— Та й що там робити: ямку викопав, паросток у землю і прикопав. Що ти починаєш? – каже мені.
— Як нема що робити, то про що ми говоримо? Ти теж завтра вдома – їдь з мамою і зробиш усе як має бути.
— Але ж то не чоловіча робота? – вже свекруха говорить. – Та й у нього єдиний вихідний, відпочити потрібно.
— Так у мене теж єдиний. – кажу. – Скільки там ваша розсада коштує? Як шкода втрачати гроші я вам їх зараз поверну, але помочі від мене не отримаєте, вибачте.
Чоловік розсердився і поїхав з мамою. Не було його два дні, приїхав аж у вечері понеділка. Не розмовляв зі мною кілька днів, сопів ображено.
Знаєте, я вірила що на тому епопея із городами скінчилась і про мене у справах посадки і догляду за рослинами забудуть, але ж ні – консервація.
Свою відпустку я мусила провести на дачі, а точніше над банками у які будуть закривати купу салатів, огірків, помідор і перців. Причому, більшість із того всього цьогоріч було придбано, бо на городі через спеку все всохло.
Коли я відмовилась пояснивши, що того не їм, не їла і їсти не буду, то почула що чоловік мій їсть і якщо я хороша дружина, то мушу для свого чоловіка постаратись.
— Для свого чоловіка якщо він так захоче, я можу у магазині придбати, навіть гуртом. Повірте, то буде дешевше і якісніше. – мовила я.
Попри голосне невдоволення чоловіка я таки придбала заголом тридцять банок різних закруток у магазині найближчому і у той час, коли він збирався все ж на дачу, я пакувала чемодан до моря – подруга запросила у свій будиночок в одному із курортних міст.
Приїхала я а чоловік вже й речі забрав із нашої квартири. Сказав, що наш шлюб був помилкою і я не думаю ні про кого, лиш про себе кохану.
От цікаво, а як садіння картоплі, розсади і закрутки впливають на якості хорошої дружини? Чи як закрила слоїк огірків із баклажанами, то ти все одразу найкраща людина і жінка?
Поясніть мені, невже мою позицію важко зрозуміти: я не вмію садити і доглядати, я не потребую плодів тієї праці, я не їм закруток узагалі. Та й чоловік аж одну банку за три роки шлюбу відкрив.
І що, тепер? Я погана дружина і думаю тільки про себе?
Головна картинка ілюстративна.