Я вискочила з авто і побігла до сестри. Ми не бачились усього два тижні, а здавалось – вічність. Підходжу, щось говорю, а вона від мене відвертається і годі. Я не стала колами ходити, прямо запитую у чім річ, а вона і видає мені тираду, про те, яка то я не хороша. Стояла я і не знала, чи мала плакати чи сміятись, бо ж де такого я чекала після всього, що для неї зробила.
Моя сестра була дуже гарною замолоду. Багато мала кавалерів і вільна була обирати будь-кого, та світ їй клином зійшовся на Олександрові.
А той Олександр? Я малою була, та вже тоді його сторонилась. Верби золоті росли за ним. Що де скоїлось, то точно не без його участі. Батьки Олександра і ті посивіли раніше часу і відмовились від сина, бо ж не могли вже сорому скільки знести.
Ну, але Оля моя рожеві окуляри на носа і :”Він мене кохає, заради мене зміниться”. Коли йшла вона під вінець, то мама моя голосила так, ніби її з двору навік виносять. Ніякого весілля і не робили, бо ж ні мама моя, ні його батьки на те ні копійки не хотіли витрачати.
З самого початку себе її чоловік показав, але вона не зізнавалась і цілих десять років у шлюбі із ним прожила. Ще й двох дітей йому подарувала. Врятувало сестру те, що на красу мого зятя запала кась молодиця і він зібравши речі поїхав жити у нову сім’ю. Сестра ж лишилась у порожнім домі, без роботи і зі слабким вже здоров’ям.
Я ж на той момент була заміжня. Ми з чоловіком тримали в столиці магазин і допомагати сестрі я почала з ентузіазмом. Зробили косметичний ремонт, провели воду у дім, зручності елементарні типу ванни і вбиральні. Щомісяця я перекидала кілька тисяч їй на життя, хоч вона і мала вже тоді роботу.
Оскільки магазин у нас продуктовий, то й привозила я повен багажник їй наїдків. Могла я і одяг брати племінникам по цінам закупівельним, тож допомагала їй і цим.
Ну а три тижні тому став проситись племінник менший до нас на гостину. Знате, я ніколи проти нічого не мала, але саме ж у нас ремонт у магазині, ми цілими днями там, та й до донки подруга приїхала і покласти ще одну дитину спати було ніде. Пояснила все і забула про те, адже думала його забрати пізніше.
Приїхала я до мами на гостину, по дорозі заскочила до сестри. Хотіла їй продукти. як завжди, віддати. До неї, скучила ж, а та й дивитись в мою сторону бажання не має. Я говорю, а вона відвертається. Запитую, що сталось і чую, що я не така хороша сестра і тітка, бо не захотіла племінника забрати до себе, коли той просив.
— Ти показала тим вчинком, що тобі чужа дитина дорожча за рідних. Все можна було влаштувати, однак ти і пальцем не поворухнула. Ну так, я ж не така заможна, як батьки тієї подруги, куди мені до твоїх статків. А тепер посміхаєшся? Провину свою прийшла загладити, так? Привезла знову, напевне, що самій не треба і не продаси вже, сестрі?
Я й оніміла. Така зверхність, таке ставлення, а слова? До мене? За що?
Мама просить сестру простити. Каже, що то у неї настрою не було і що вона з часом подобрішає. Просить мене про все забути, адже ми ж сім’я.
А я, ніби в воду вмочена. У мене в багажнику для сестри продукти. крупи, але ні сил, ні бажання оте все їй віддавати немає. Напевне, на тому і скінчились наші відносини. Знаю, сестрі буде тепер дуже не просто, але такого ставлення я терпіти не буду.
Хіба ж не так?
