Синові три, а мені 38. З’явився він на світ без чоловіка, коли зрозуміла, що час уже підтискає. Нормальної сім’ї не вийшло, але мама мене підтримала, дуже їй хотілося онуків.
Коли з’явився наш Дениско, рік вона з ним посюсюкалась, а потім стала ухилятися від своїх «обов’язків бабусиних». То у неї спина болить, то тиск, а дитина ще до всього іншого дуже активна і не може і секунди посидіти на одному місці.
Але все це ще квіточки, головне, що мама сприймає в багнети, коли я привожу додому когось. А що мені ще робити, якщо з сином вона сама залишатися не бажає?
Я, взагалі-то, ще молода і цікава жінка і не втрачаю надії влаштувати своє особисте життя. Та й дитині буде краще, якщо в домі з’явиться чоловік, а не одне жіноцтво довкола. Але мамі це пояснити неможливо – вона вважає, що я повинна повністю присвятити життя Денису, бо ж навіщо я ставала матір’ю?
Як їй пояснити, що я маю право на жіноче щастя?! Чи мама права, і я повинна забути про особисте, думати тільки про сина і так провести все життя?
Автор Марія, 38 років.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
