Я вже й сукню собі придивилась і заклад у якому ми будемо весілля гуляти, але все на те, що заміж я таки не вийду за Тараса. Три роки зустрічались, жили рік разом, а тут на тобі. І хто би знав, що причиною стане звичайний вечір у кафе.
Три роки ми із тарасом разом. Кажуть, що кохання із першого погляду не існує, але я буду заперечувати. Інакше як назвати те, що між нами відбулось у тому магазині. Лиш поглянули одне одному в оі і вже жити нарізно не могли.
Зустрічались ми із ним два роки. Хоча, як зустрічались, вважайте жили разом, але кожен ще поки мав своє окреме житло. З’їхались офіційно рік як.
Тарас дуже хороша людина і то не слова закоханої дівчини. Його люблять і цінують на роботі. Одних кумів він має десять чоловік, адже усі друзі його у кого діти вже з’явились, саме Тараса мого за кума покликали.
Батьки мого нареченого уже років із 15, як на заробітках за кордоном. У їхні не часті візити ми бачились і не раз. І тато і мама були дуже люб’язні і добрі до мене, тож те, що сталось оце, для мене повна несподіванка.
Після того, як тарас мені зробив пропозицію, вирішили ми, що нашим батькам час познайомитись. Оскільки усі ми не місцеві, а до нас в село їхати далеко, втім, як і до Тарасових батьків, найкращим варіантом нам здалась зустріч у кафе, що не так далеко від нашої квартири.
Зійшлись ще вдома, гарно так пригостились, а потім пішли у кафе відзначити зустріч. І все було ж добре, сиділи гооніли, аж доки не став сват мій майбутній за комір гарно закладати. Дивлюсь, а те що ми мали у кількості півтори літри, він практично сам і вклав.
Ну, то таке, аби при здоров’ї, але десь там серед тих тостів він раптом почав щось таке говорити, що ми із батьками сиділи червоніші від стиглих вишень:
— Гарна дівчина і розумна видно, – примруживши очі на мене дивиться, – Такі точно не пропадуть, он якого парубка ожинити хоче. А чого б і ні: має все, а тато із мамою чого не має пристарають. Так, доню? Ще й квартира буде своя. Чи ж ми на весілля не подаруємо. Хоча, може й її батьки що докинуть хоч раз.
Мені так прикро і соромно було. Ми із мамою переглянулись, тато одразу з-за столу вийшов геть не попрощавшись. А Тарас сидить, ніби не тут він є. ні слова батьку не сказав.
От тепер мої тато і мама чути не хочуть про моє одруження і про весілля. Кажуть, що не благословлятимуть мене, і усіляко відмовляють:
— Що у таких на язиці, те і в голові, доню. Та й сваха мовчала і твій оцей Тарас, мов води у рота набрав. Якщо вже зараз він таке говорить, то уяви, як ти там жити серед них будеш, якщо ти для них приймачка і не інакше.
Ну а Тарас не розуміє, чому буря здійнялась:
— Він зайвого хильнув. Про що узагалі мова бути може. ну, аж смішно, їй Богу.
Тепер я просто не знаю, як бути. Ніби як і мама права, але й Тарас говорить діло. Хоча, свекор мій майбутній так і не вибачився, не зателефонував, навіть.
Скажіть мені, кого ж слухати?
Головна картинка ілюстративна.
