Я вже не бачила ані можливості, ані шансів надалі проживати в шлюбі з Олександром, тому подала позовну заяву про розірвання шлюбу. Не зупинило мене навіть те, що не працюю, бо виховую маленького сина, а чоловік мене й дитину повністю забезпечував.
Щоправда, я трішки злукавила, сказавши, що цілком залежала від чоловіка. Я й надалі житиму в достатку, бо прописана в його квартирі, за п’ять років спільного життя він значно розширив свій бізнес за рахунок успішного підприємства, доходи збільшилися втричі, тож якщо відсуджу половину всього, мені вистачить надовго. Знаючи це, Олександр щиро клявся мені, що ніколи не зраджував мене ні духовно, ні морально. Чесно кажучи, я й не знала, що, крім цих видів перелюбу, існує, за словами благовірного, ще й технічний. Мені ще й досі смішно, коли згадую його недолугі виправдовування й нагадування, як він ночами вставав до сина та скільки підгузків поміняв йому.
З Сашком ми познайомилися шість років тому через наших друзів в Інтернеті. Він був такий галантний, цікавий хлопець, так гарно упадав за мною, що я закохалася по самі вуха. Через рік ми одружилися. В нас було все: кохання й повага, достаток і гроші, відпочинок за кордоном. Трохи більше року тому появився на світ наш синочок. Але ще коли я носила його під серцем, Олександр почав заглядатися на красивих дівчат, більше того, доброзичливець із його роботи надав мені відео з камер спостережень, як мій благовірний та його секретарка щодня занадто мило воркують, мов ті голуб’ята. Стерпіти таке я не змогла й вирішила розлучитися, надавши відеодокази до справи.
На судовому засіданні адвокат чоловіка представив його таким невинним ягнятком, яке ще й пожаліти треба. Ви тільки уявіть: як директор крупної компанії, він довго готував успішний проект і, нарешті, уклав контракт із теперішнім партнером, потім з цієї нагоди організував невелике свято для співробітників, трохи розслабився і не встояв перед чарами привабливої секретарки. Ну що тут такого, він же чоловік.
Моя мама сама виховувала мене. Тато залишив нас, коли мені було два рочки. Тож вона благала мене простити чоловікові, не розлучатися, згадуючи, як непросто нам жилося, як я старанно вчилася, щоб вступити на бюджет, отримувати підвищену стипендію та ще й закінчити з відзнакою. Звісно, мама не хотіла, щоб я повторила її долю. Але їй не вдалося мене переконати. Проте суддя дала нам кілька місяців задля примирення.
Сашко хотів зберегти нашу сім’ю, але я вважала, що це його бажання тільки заради збереження бізнесу і відмовилася від своїх претензій на його майно. Зате Олександр повинен був гарантувати, що не претендуватиме, щоб син проживав із ним, так як він більш матеріально забезпечений. Я повернулась до мами. На другому засіданні суду наш шлюб було розірвано і призначено щомісячну виплату на сина.
Моє особисте життя після розлучення склалося досить вдало і щасливо. Але це вже інша історія.