fbpx

Я вже осміліла настільки, що вирішила, що з мене годі ходити в душ по черзі та тулити свою їжу на пів полиці холодильника. Я зайшла в українську групу в Австрії та почала читати пропозиції щодо житла. Одне мені підходило по ціні і район хороший, але був нюанс, співмешканцем мав бути чоловік

Хочу розказати свій досвід заробіток, вірніше, досвід співжиття на заробітках, бо для мене дуже важливим є комфорт, а не оте життя шістьох людей у двох кімнатах.

Працювала я у Відні і спочатку заробляла дуже мало, бо не орієнтувалася в місті, не вміла просити порекомендувати себе, ну просто як мала дитина, яка попала в велике місто.

Але з кожним днем я сама себе заставляла гуляти по місту, придивлятися до цін, заходити на групи містян, які шукали домогосподарок.

Я вже осміліла настільки, що вирішила, що з мене годі ходити в душ по черзі та тулити свою їжу на пів полиці холодильника. Я зайшла в українську групу в Австрії та почала читати пропозиції щодо житла. Одне мені підходило по ціні і район хороший, але був нюанс, співмешканцем мав бути чоловік.

Я дуже довго вагалася і вирішила, що за такі гроші, то можна й з чоловіком пожити, головне, чітко розподілити правила.

Ми зустрілися з Миколою і він розказав. Що працює далекобійником, тому буває тут не часто, більше в роз’їздах. Я взагалі зраділа, адже практично житиму сама, а платитиму менше, ніж половину!

– Це хороший варіант, я не хочу його втрачати, – казав Микола, – Але я сам збираю гроші аби хату добудувати, то й мені кожна копійка дорога.

Для мене це був аргумент, бо я так само приїхала заробити доньці на навчання, тому його розуміла.

– Добре, але домовимося, що кожен сам собі готує та за собою прибирає.

– Само собою, – сказав Микола.

Як тільки я переїхала, то він поїхав у рейс і його не було кілька днів. Для мене це був райський куточок, мій дім, дуже затишний… Хто працює далеко, той розуміє, як важливо мати місце для я душевного спокою, де ти в безпеці…

Далі Микола приїхав якраз на вечерю, я приготувала собі. Але вирішила поділитися, бо побачила, що він приніс суто на канапки продукти.

Він їв і хвалив, як смачно і, що дуже сумує за домашньою українською кухнею.

Мені було приємно, але неприємно вкололо, що він просто встав і не помив за собою тарілку.

Я вирішила, що не буду такий приємний вечір закінчувати притирками і помила за ним, все прибрала і пішла спати.

На наступний день ледь випила кави і побігла на роботу.

Ввечері знову приготувала лише на себе, тільки сіла їсти, як в двері Микола з букетом польових квітів:

– Нарвав спеціально для тебе, хотів подякувати за вечерю, – сказав він.

Ну як тут не запросиш за стіл? Знову я його пригостила, дорізала ще канапок і знову він не прибрав за собою, а пішов у свою кімнату.

Мене вже почало дратувати, але кинула погляд на квіти… Людина ж старалася…

Наче підозрюючи наступний вечір, я приготувала більше і не помилилася, він знову прийшов з порожніми руками, але як почув запах з кухні, то аж руки мені цілував:

– Ніночко, ти чарівниця! Я мріяв саме про борщ!

Їсть, наминає та дякує… Це, безперечно, приємно, але ж це все купила я!

– Ніно, ти не тільки прекрасна жінка, але й чудова господиня… Пощастило твоєму чоловікові, – каже і так на мене дивиться, що у мене аж живіт скрутило.

– Ой, скажеш таке… Я сама і донька, – я не хотіла викладати всі подробиці того кошмару, який недавно пережила.

– Який він наївний, але ж комусь і пощастить, – і він провів мене таким довгим поглядом, що я втратила дар мови…

Так мовчки й мила всю посуду і прибирала на кухні…

Далі було звичне:

– Попери й моє, бо й так дурно машинка крутиться…

– Можеш попрасувати, а то у мене не виходить?..

Через місяць такого життя я усвідомила, що годую Миколу! Так, я не економлю на квартплаті, а більше того – переплачую, бо продукти тут дуже дорогі!

І якби хоч було за що, будьмо чесні, бо крім слів, Микола нічого щодо мене не застосовував. Але ж я сита компліментами не буду.

А далі я почула розмову його по телефону з кимось:

– Я з такими вмію, ти ж знаєш… Пару компліментів і такі готові на все, – і зареготав…

Мені було дуже неприємно те чути і я розуміла, що сама й таке допустила… Знайшла іншу квартиру і більше ніколи того чоловіка не бачила. Ну, дала на собі зекономити, може хату швидше добудує…

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page