Я вже виходу не мала, бо то була крайня нужда – пішла просити у мами допомоги. Я добре знала, що вона має гроші і чималі, тож та сума для неї не була проблемою. Однак, мама мені відмовила. Більше того, сказала, що я їй ще й подякувати повинна

Я вже виходу не мала, бо то була крайня нужда – пішла просити у мами допомоги. Я добре знала, що вона має гроші і чималі, тож та сума для неї не була проблемою. Однак, мама мені відмовила. Більше того, сказала, що я їй ще й подякувати повинна.

Ми з Валерієм уже п’ять років у шлюбі. Живемо у його квартирі. З нами ще й мама його мешкає, але Валентина Дмитрівна з’являється дуже рідко, а мешкає на дачі. Привезе нам закруток, свіжих ягід і овочів і знову їде в село.

Я хоч і мірю про діток, та поки ми з Валерієм розуміємо, що не потягнемо. Справа в тому, що цю квартиру чоловік узяв на виплату ще до нашого шлюбу. Свого часу його мама продала однокімнатну і ті гроші пішли на перший внесок за ось цю – трикімнатну квартиру у новобудові.

Щомісяця ми повинні вносити фіксовану суму, але ми з Валерієм стараємось виплатити ті гроші значно швидше, тож вносимо втричі більше.

Я працюю на основній роботі, маю і підробіток. Чоловік також не ледачкує і в нього якщо порахувати так три роботи. На сон має лиш п’ять годин. Звісно, нам не просто і витрати  у нас буквально розписані до гривні. Та ми знаємо заради чого все це.

А от у минулому місяці хоч сядь і плач – свекруха моя занедужала – потрапила у стаціонар. Ледь на цім світі залишилась. Звісно, ми до не їздили і все, що було потрібно оплачували. Всі наші гроші розтанули, а чим покрити щомісячний платіж?

Тоді я й пішла до мами своєї. Вона щороку на три місяці їздить на заробітки, тож я знала, що мама на покладі має чималу суму грошей. Я була певна, що мама виручить, адже я її єдина дитина, а тут така нужда.

— Якби ті гроші тобі потрібні були особисто – останнє віддала би. а оплатити квартиру твоїй свекрусі. бо ти не маєш. Вибач. так, у мене є гроші і сума вже чимала, але ті гроші я збираю для тебе, доню і витрачати їх на житло чужої людини не буду. Вкладати свої кошти у той дім то твій вибір, не мій. А коли і до тебе дійде уся сміховинність ситуації. тоді ти мені подякуєш, що я для тебе назбирала.

От така відповідь я пробувала мамі щось довести, але вона і слухати не стала. Запитала чи це все і завершила розмову. Додому я поверталась ні з чим.

Місяць минув відтоді а я з мамою не розмовляю. Мені так прикро, так гірко на душі. Мама пробує примиритись, але я не йду на зустріч.

От скажіть, якби ваша донка була б у подібній ситуації? Якби був край і нужда, невже б ви не виручили?

You cannot copy content of this page