Я якось і не помітила, як швидко виріс наш син. Тільки дитиною був, а тут уже студент. Не встиг навчання завершити, як його запросили працювати у одну відому міжнародну організацію. Ось, провели його три місяці тому і залишились із чоловіком самі у нашій трикімнатній квартирі.
А тут, два місяці тому чоловік до мене підійшов із розмовою. Сестра його випадково про зраду чоловіка дізналась. Що вже там у них вийшло. але виставив він її за двері разом із дитям:
— Вероніко, а може хай вона у нас поки поживе. У столиці нині ой як не спокійно. А у нас тут тихо. Та й нам веселіше буде. А?
Звісно, я погодилася. Адже нашою квартирою знову бігатимуть маленькі ніжки, все оживе. Нас радуватиме веселий дитячий сміх. Це здорово. Звісно, нехай приїжджають та живуть.
Приїхали вони не вдвох, а втрьох. Крім сестри чоловіка мого і малюка заявилася і свекруха. Чоловік не вважав це чимось важливим і не думав, навіть, що треба попередити мене про це. Проте сестра чоловіка, Іра сказала, що бабуся допомагатиме з малюком. Я ж працюю і мені точно буде не до цього. А одній Іринці ніяк не впоратися. Що я могла вдіяти, ну що ж, хай так буде.
Минуло два тижні. І я зрозуміла, що гості дуже напружують мене. І ось чому.
По-перше, вони миттєво з’їдають весь вміст холодильника. Абсолютно все. З’їли навіть заморожені ягоди куплені для недільного пирога. Я попереджала.
По-друге, вони ні на що не витрачаються, бо «пенсія крихітна, а аліменти зовсім смішні». За моїми підрахунками, я почала витрачати на їжу вчетверо більше, ніж зазвичай. І тепер навряд чи зможу купити новий ноутбук, необхідний для роботи.
Ірин син виявився дуже галасливим та темпераментним хлопчиком. Мій Ромчик був спокійний, а Ірине маля примудрилося в перший же день відправити у смітник горщик з кімнатною квіткою і фамільну вазу. Його мама абсолютно не відреагувала на це. Намалював на шпалерах у коридорі. А ще запхав іграшку у злив у вбиральні, довелося викликати сантехніка та платити за його роботу.
Чоловік тільки сміється і просить не звертати увагу на дитину. Але я вже просто на межі, і терпіти це не можу. Наталя безсовісно їсть мої продукти, а сама навіть хліба жодного разу не купила. Готувати також не хоче. Працювати не хоче, хоча з дитиною цілком може сидіти бабуся. Лише у телефоні весь день сидить. А потім голосно переказує всі негативні новини та ще й зі своїми коментарями.
А позавчора прийшли із величезними пакетами, наповненими обновками. Це Ігор із авансу дав їм грошей, так вони мало того, що накупили одягу та взуття, ще й у салон краси сходили, а потім у парк із малюком, де вдосталь накаталися на атракціонах, посиділи у кафе.
Це мене дуже засмутило, і на чоловіка я образилася. Мені він грошей на туфлі та салони не давав, завжди заробляла самостійно, навіть у декреті. А тут… Мало того, що їдять, ще й розважаються, і чепуриться за наш рахунок.
А якщо син повернеться? Якщо не вийде там, в іншій країні, облаштуватись? Де він житиме, у цьому гуртожитку? Постійно думаю про це. Потрібно допомогти йому з покупкою окремого житла, поки обидва працюємо. Але гроші йдуть зовсім не туди.
Два місяці минуло і я вже на межі. Намагалася натякати невістці про те, що непогано було б їй уже подумати про власне житло, ніби як на деякий час приїхали. Але вона пропускає це повз вуха і нічого не робить.
Звичайно, я люблю чоловіка і готова допомогти його родичам у важкі часи. Але це не означає, що ми повністю і завжди повинні їх утримувати.
Поговорила з чоловіком, так він на мене ще й образився. Його все влаштовує і він радий що може допомагати своїй сім’ї.
А мені бути як? як все це припинити і сім’ю зберегти., бо чоловік не збирається і слова їм говорити.
05,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
